Віталій Сімко служив у інженерно-технічному взводі 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади “Едельвейс”. А у мирний час навчав дітей музики у Гвіздецькій школі мистецтв, що на Прикарпатті.
Віталій народився у місті Городенці. З дитинства, згадує мама, син добре малював і грав на флейті. “Вона (флейта. — Авт.) сама вибрала мого сина, — каже Галина Сімко. — Коли я привела десятирічного Віталія в музичну школу, то він хотів грати на акордеоні. А вчитель запропонував навчатися гри на флейті, бо до цього інструмента в сина були добрі фізичні дані”.
Наставник розгледів у хлопчині й велике бажання музикувати. Вдома Віталій міг годинами безперервно грати і не втомлюватися. Згодом юнак вступив до Івано-Франківського музичного училища імені Д. Січинського. Далі була армія — служба у військовому оркестрі у Львові. Талановитому музиканту пропонували залишитися і після демобілізації в колективі, але Віталій дуже хотів додому. Тож повернувшись на Прикарпаття, став викладати в сусідньому районі — у Гвіздецькій школі мистецтв.
“Віталій Юрійович працював у нас з 1998 року викладачем духових інструментів, — згадує Любов Іванішин, директорка Гвіздецької школи мистецтв. — Учні його дуже любили, бо до кожного мав і педагогічний, і батьківський підхід. За такими педагогами діти, як то кажуть, гуртом бігають, прагнуть чогось навчитися”. Віталій Сімко грав на саксофоні, флейті, сопілці, трубі, кларнеті. За добру роботу мав численні відзнаки, грамоти, був визнаний викладачем року. Багато його колишніх учнів обрали творчий фах, ставши музикантами, артистами, вчителями музичних і мистецьких шкіл.
У 2015 році Віталій Сімко став на захист України. Був старшим механіком у протитанковому артилерійському дивізіоні. “Син воював в АТО 13 місяців, і навіть не прийшов у відпустку, бо не хотів залишати побратимів,— каже мама воїна. — Учні надсилали йому на фронт посилки, патріотичні листи. А якось намалювали флейту, з якої капають сльози”.
У 2016-му прикарпатець щасливо повернувся додому та знову став викладати у школі мистецтв. Коли ж почалося повномасштабне вторгнення, Віталія, як досвідченого воїна, призвали у ЗСУ. “Я була хвора. Могла зробити документи, щоби його не взяли на службу, — каже далі пані Галина. — Та син сказав так: “Я приїду додому або коли помре мама, або як закінчиться війна, або коли мене убитого привезуть...”
У день загибелі Віталія, 24 грудня 2023 року, а то якраз був Святий вечір, у пані Галини все падало з рук. Жінка взялася у тривозі телефонувати синові, але той не відповідав. Через два дні мати дізналася страшну звістку: Віталій загинув під час артилерійського обстрілу поблизу населеного пункту Берестове, що під Бахмутом. Помираючи на руках побратима, воїн просив, щоб той поїхав до його матері та передав, що він сильно любив її. І попросив у найріднішої пробачення за... смерть.
Поховали 47-річного Віталія Сімка у Городенці. На похорон вчителя-воїна приїхали сотні його учнів та їхніх родичів. Захисника посмертно нагородили орденом “За мужність” ІІІ ступеня.