Відважний, з добрим та щирим серцем — так відгукуються про Владислава Левчука всі, хто його знав. Він народився у селі Поворськ, що на Волині. Восени 2021 року закінчив навчання у Харківському національному університеті Повітряних сил, а вже за кілька місяців мужньо виконував завдання в гарячих точках. Під час великої війни Владислав служив льотчиком-штурманом 12-ї окремої бригади армійської авіації. Поліг під час бойового вильоту 11 грудня 2022 року. Посмертно удостоєний ордена Богдана Хмельницького ІІІ ступеня та звання капітана.
“Син із раннього дитинства мріяв стати льотчиком. За літаками спостерігав часто, адже наша сім’я проживала у такій місцевості, де навчальні польоти були звичним явищем, — каже Олена Левчук, мати воїна. — Навчався у Поворському ліцеї старанно та сумлінно, щороку отримував похвальні грамоти за відмінні оцінки. Улюбленими його предметами були математика, українська та англійська мови, малювання. Також Владислав відвідував місцеву музичну школу, де опанував гру на сопілці. А ще син змалечку любив спорт, найбільше йому подобалося бігати”.
Після закінчення 9-го класу Владислав Левчук вступив до Волинського обласного ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою імені Героїв Небесної Сотні. До цього кроку готувався заздалегідь — багато тренувався, бігав крос. У підсумку найкраще склав залік з фізкультури.
“У 2016 році Владислав вступив у Харківський національний університет Повітряних сил імені Івана Кожедуба, — продовжує Олена Левчук. — А після закінчення вишу служив за розподілом льотчиком-штурманом вертолітної частини у 12-й окремій механізованій бригаді імені генерал-хорунжого Віктора Павленка”. Дістав звання старшого лейтенанта.
“Влад був дуже професійний штурман, — розповідає його побратим Микола Ваховський. — Разом ми прослужили шість ротацій, виконали від початку великої війни понад сотню бойових завдань на Сході та Півдні України. Дуже часто завдання були небезпечними. Не раз доводилося летіти у тил противника й висаджувати там десант”.
Вже під час війни Владислав одружився зі своєю коханою Анастасією. “Він — моє перше і єдине кохання. Ми були разом шість років, познайомились, коли я тільки вступила до університету, — розповідає дружина захисника Анастасія Левчук. — За кілька місяців до повномасштабного вторгнення Влад освідчився. Ми були надзвичайно щасливі, планували весілля, але почалася війна. Коханий був у відрядженнях з першого дня, я божеволіла від хвилювання за нього. Думки про весілля відійшли на другий план. А потім ми таки зважились, війна показала нам усім, що потрібно жити й любити сьогодні, як востаннє. 22 липня 2022 року ми одружилися... Влад ніколи ні на що не жалівся, лише казав: “Ви всі хочете перемоги, але хтось же має її вибороти. Хто, як не я?” Останній букет від чоловіка кур’єр приніс мені в день його загибелі, коли Влад уже був у своєму останньому польоті”.
Життя 23-річного відважного льотчика-штурмана обірвалось 11 грудня 2022 року у місті Костянтинівці на Донеччині. В український вертоліт поцілила ворожа ракета. Разом із Владиславом загинуло двоє побратимів. Героя поховали в його рідному селі поруч із батьком. А вулиця, де колись проживав воїн, тепер має його ім’я.
