Ігор Прус з Тернопільщини захищав Україну в лавах ЗСУ з березня 2022-го. Спершу на прикордонні, в Сумській області, далі — на Донеччині. Життя Героя обірвалося 12 вересня цього року — після тяжких контузій воїн помер у лікарні.
“У 12 років Ігор залишився без батька, — розповідає Наталія Баньковська, староста села Красівка. — Матері його було лише 33, коли чоловік загинув в автокатастрофі, і вона залишилася вдовою з двома дітьми. Скоріш за все, ще тоді Ігор відчув себе захисником, відповідальним за слабших, сестра була молодшою на декілька років. Ніколи мама не мала з ним клопотів, односельці пам’ятають його добрим, вихованим, привітним. Одружившись, жив зі сім’єю у Тернополі, але до села навідувався щовихідні, бо завше була якась робота, що вимагала чоловічих рук”.
Із майбутньою дружиною — Тетяною — Ігор познайомився у тій же Красівці, куди вона приїжджала до бабусі. Тетяна серцем відчула, що він буде не тільки добрим чоловіком, але й чудовим батьком для їхніх дітей.
“Старшій Вікторії — 17, вдалася характером у тата, така ж цілеспрямована, — розповідає дружина захисника. — Хоче вивчати криміналістику. Ігор колись був помічником слідчого, тож вони завше мали про що поговорити, навіть коли був далеко від дому. Обіцяв допомогти їй втілити мрію. Молодша, 8-річна Олександра, — його копія, у жестах, міміці... Коли питають, на кого схожа, завжди каже, що татова донечка. Обидві були його принцесками”.
Довгий час Ігор Прус працював у правоохоронних органах, а перед війною — далекобійником. Любив і дорогу, й техніку, на якій добре знався. Коли почалася повномасштабна війна, вступив до Великогаївської тероборони.
“Ігор був спокійним і неговірким, коли повертав посвідчення тероборонівця, — пригадує Наталія Баньковська. — Я ще йому подякувала за відповідальність, як-не-як — офіційний документ. І подумати не могла, що бачимось востаннє”.
У березні 2022-го Ігор Прус приєднався до лав ЗСУ. Воював на Сумщині, згодом — на Донеччині. За словами побратимів, яким би змученим не був, очі загорялися, коли мова заходила про сім’ю й автотехніку.
Дружина намагалася постійно бути на зв’язку з чоловіком. “Він пройшов через пекло — Часів Яр, Кліщіївка... Коли Ігор ставав мовчазним, я розуміла, що знову втратив когось з побратимів”, — розповідає Тетяна Прус. Воїн обіцяв рідним, що невдовзі приїде у відпустку, але не судилося.
Востаннє зателефонував своїй дружині 11 вересня з реанімації лікарні в Дніпрі. Напередодні боєць отримав тяжкі контузії на Донеччині. А 12 вересня 2023 року серце Ігоря Пруса перестало битися. У рідну Красівку він повернувся у домовині, огорнутій синьо-жовтим стягом...
