Андрій Пех свідомо обрав службу в ЗСУ, бо завжди вважав свого батька взірцем справжнього воїна. На жаль, навесні цього року солдат дістав смертельне поранення на Донеччині й повернувся додому на щиті.
“Андрій народився в селі Дівочки Житомирської області. У родині нас було четверо, брат — найменший. Він ріс енергійним, веселим, любив життя і допомагав іншим. Мав багато друзів, — розповідає рідна сестра воїна Євгенія Кравчук. — Після школи Андрій вивчився на газозварника й працював на будівництві”.
За словами співрозмовниці, попри юний вік, її брат вирізнявся патріотичністю, його завжди хвилювала доля країни.
“Він пішов на війну, бо мав перед собою взірець справжнього чоловіка — наш тато з перших днів вторгнення бореться за мирне небо над Україною, — каже Євгенія. — Брат підписав контракт із ЗСУ наприкінці січня 2024-го. Йому дали позивний “Гаргамель”. Служив на посаді гранатометника десантно-штурмового відділення військової частини А1910. Виконував бойові завдання на Донеччині. Знаю, що Андрій мав дівчину, яку дуже кохав. Мріяв, що приїде у відпустку і знову її побачить. Але...”
26 квітня Андрій Пех написав сестрі, мовляв, збирається на виїзд. І коли повернеться, то обов’язково дасть знати. Більше не написав, не повернувся...
“Невдовзі нам прийшло сповіщення з військкомату, що Андрій загинув. Сталось це поблизу населеного пункту Терни на Донбасі. Був мінометний обстріл, брат зазнав уламкового поранення голови, — додає співрозмовниця. — З військовими почестями його поховали у Дівочках на місцевому кладовищі. Перед труною воїна люди несли весільне гільце та коровай... Це такий біль, який не можна передати словами. Здається, що в нас вирвали частину серця. У свої 25 років брат не ховався за спинами інших. Сподіваємося, що держава відзначить його героїзм нагородою. А побратими й батько помстяться за смерть Андрія”.