Нова Басань перебувала під окупацією 33 дні. Щойно ЗСУ вибили звідти ворогів, 16-річний Віктор Главенко став волонтером.
“Коли почалось повномасштабне вторгнення, я саме навчався у дев’ятому класі. Жодних думок про виїзд не було, ми вірили у ЗСУ і думали, що це все — ненадовго, — розповідає Віктор Главенко. — Російські війська рухались від кордону до Києва через моє село. Наша родина мешкає на початку Нової Басані, й вранці 27 лютого я через вікно вже бачив, як трасою суне ворожа колона техніки. Але далі українська армія їх не пустила, і окупанти залишились у нас аж до кінця березня. Оселились за кілька хат від нашої, поряд поставили танк.
Російські військові мародерили, вкрали все пальне у місцевому агрохолдингу, яке там запасли на сівбу. Вбили трьох земляків. Мій 34-річний односелець, який мав важку хворобу та інвалідність, просто йшов дорогою, і його окупанти застрелили. Понад місяць не давали матері забрати з узбіччя тіло сина. До нашого будинку приходили кадирівці, бо дізнались, що мій вітчим брав участь в АТО, а після вторгнення пішов звільняти Чернігів. У домі все перевернули, але мене з мамою та бабусею не чіпали. Було страшно. Але я не показував ворогам цього. Чомусь була певність, що скоро всю цю нечисть виженуть. Так і сталося. Нову Басань звільнили бійці 11-го окремого батальйону. Бої за село тривали близько 14 годин. 31 березня наші військові вже зачищали будинки, в яких переховувалися російські солдати. Люди плакали від щастя, коли село нарешті звільнили. Після того у громаду стали часто навідуватись волонтери. Якось привезли цілий бус допомоги, зібралися сотні людей, і вони просто не могли дати раду. Побачивши це, я зрозумів, що волонтерам потрібні робочі руки. Попросився до них, і того ж дня допомагав роздавати пакунки. Згодом, коли приїжджали машини, ми зідзвонювалися з однокласниками, їхали велосипедами і брались до роботи”.
Після деокупації рідного села Віктор Главенко подав документи до Прилуцького медичного коледжу на спеціальність “медбрат”. Далі юнак планує продовжити навчання на військовій кафедрі й стати бойовим медиком.
“При нашому навчальному закладі восени 2022 року керівництво облаштувало волонтерський пункт. Там ми плели маскувальні сітки та костюми, робили окопні свічки, готували смаколики на фронт. А пів року тому я започаткував власну волонтерську організацію “Я з України”, щоб збирати кошти на амуніцію, одяг, продукти для військових. Активно допомагав своєму вітчиму, котрий служить у розвідці, — додає співрозмовник. — А нещодавно вирішив знайти через соцмережі бійців 11-го окремого батальйону, завдяки яким Нова Басань була звільнена від ворога. Хотілось віддячити їм. І я організував збір на машину для підрозділу. Гроші для купівлі “Москвича” зібрав за півтора місяця, долучив односельців, знайомих, блогерів. По автівку приїхали бійці, які тепер воюють на Херсонщині, і машина вже допомагає їм наближати перемогу. Дізнавшись про мій вчинок, вітчим сказав, що дуже мною пишається! А мама розплакалась від щастя”.
До речі, мама Віктора теж активно волонтерить, постійно передає консервацію та інші продукти на фронт. Тож не дивує, що в юнака така активна позиція. Хлопець каже, що війна його дуже змінила.
“Я бачив на власні очі росіян, які ні за що вбивали наших людей, — каже Віктор. — То був найважчий місяць у моєму житті... Пообіцяв собі, що не втомлюся допомагати ЗСУ. Не хочу, щоб інші українські міста і села відчули те горе, яке пережили ми тут, на Чернігівщині”.
