Побратими згадують: “Радон” ніколи не ховався за чужими спинами й завжди перебував на вогневих позиціях, де йшли запеклі бої.
Юрій Юрчик народився у Старокостянтинові, що на Хмельниччині. “Познайомилися ми ще у шкільні роки через спільних друзів. Уже тоді між нами зародились почуття. Коханий підкорив своєю турботою, цілеспрямованістю, шляхетністю. Після закінчення школи він мріяв вступити до одного з університетів в Одесі й здобути військову спеціальність. Не вдалося, — розповідає дружина воїна Лілія Турчик. — Але через рік чоловік вступив до Національної академії Державної прикордонної служби України у Хмельницькому. Батько Юрія був офіцер, тож він з дитинства знав, що таке служба. А я стала студенткою київського політеху. Коли випадала нагода, то їздили одне до одного на побачення. Справжня романтика! Постійно писали листи, дуже щемливі... Після закінчення академії коханого направили служити в прикордонне село на Сумщину. І я поїхала за ним. Жили ми у скромній хатині, палили грубку взимку. Але ніякі труднощі мене не злякали, бо кохала Юрія понад усе. І далі кохаю...”
У 2010 році Лілія та Юрій побрались і через рік стали батьками донечки Кароліни. Ім’я обрав тато. “Коханий так радів появі нашої дівчинки. Казав, що це і є безмежне щастя, — додає співрозмовниця. — Знаєте, все наше подружнє життя я та Кароліна були поруч із Юрієм, хоча місць служби він змінив чимало й бувало нелегко. Але наша родина була міцна”.
Юрій Юрчик прослужив у прикордонних військах близько 20 років. Брав участь у бойових діях в зоні АТО, мав позивний “Радон”. На момент повномасштабного вторгнення був начальником штабу 10-го окремого загону оперативного реагування “Дозор” ДПСУ. У грудні 2022-го полковник сформував зведений загін “Соледар” і вирушив з ним на одну з найважчих ділянок фронту.
“Мені зателефонував Юрій і запропонув приєднатися до загону. Я відразу погодився, — каже побратим воїна підполковник Максим Суліма. — Ми з ним товаришували з дитинства, обидва зі Старокостянтинова, навчались в одній академії. Під час служби на Сумщині він став моїм безпосереднім начальником. Юрій був дуже компетентний офіцер, професіонал у своїй справі”.
7 січня 2023 року Юрій Юрчик із побратимами відвоювали позиції у центральній частині Соледару. А на світанку наступного дня почався масований ворожий артобстріл, що тривав чотири години.
“Під час обстрілу одна з мін поцілила в укриття наших бійців. І група прикордонників, котра перебувала неподалік, на чолі з Юрієм Юрчиком вирушила їм на допомогу, — додає Максим Суліма. — Полковник евакуював з-під ворожого обстрілу двох військовослужбовців, надав їм першу медичну допомогу. І тут неподалік вибухнув снаряд. По рації я почув, що “Радон” “трьохсотий”. Але його поранення виявились смертельними”.
Поховали Юрія Юрчика в рідному Старокостянтинові. Посмертно 37-річному полковнику присвоєно звання Героя України з врученням ордена “Золота Зірка”.
“Кароліна схожа на тата і манерами, і зовні. Дочці його дуже бракує. Після трагедії, здається, вона вмить подорослішала, — додає дружина. — Я називаю її сильною дівчинкою, бо Кароліна не дає мені плакати, а я — їй. Мусимо бути такими ж незламними, як і наш Герой, й гордо нести пам’ять про нього”.