Сергій Бойко із Комаргорода, що на Вінниччині, пішов на війну добровольцем після того, як на передовій загинув його вітчим. Вступив до лав штурмового полку “Цунамі” Нацполіції. Шостого жовтня цього року боєць з позивним “Роза” поліг на Донеччині під час виконання бойового завдання.
“Син змалечку був відповідальний, я на нього без страху могла залишити менших сестричок-двійнят — Марію і Тетяну, — розповідає мати воїна Оксана Борденюк. — На жаль, сімейне життя з першим чоловіком не склалось, тож, коли синові було вісім років, я вийшла заміж удруге. Мій чоловік Сергій замінив дітям рідного батька. Особливо до нього прикипів синок, якому бракувало міцного плеча. Обидва Сергії часто у гаражі щось майстрували і до ночі спілкувались. Після закінчення школи син вступив до вищого професійного училища №41 у Тульчині, здобув спеціальність і працював на заводі з виробництва сирів, а згодом — мерчендайзером на кондитерській фабриці у Вінниці. Сергія любили та поважали всі, бо мав золоті руки і був душею компанії”.
Коли почалося повномасштабне вторгнення, чоловік Оксани Борденюк приєднався до лав ЗСУ. Він мав бойовий досвід, у 2014 — 2015 роках служив у зоні АТО, виводив побратимів із Дебальцівського котла.
“Чоловік був командиром відділення артилерійського дивізіону. За мужність та відвагу нагороджений п’ятьма медалями, але ніколи ними не хизувався, — додає співрозмовниця. — Шостого червня минулого року загинув під Баштанкою на Миколаївщині. Йому було лише 42 роки. Син важко пережив цю втрату і захотів помститись за вітчима. У квітні 2023-го вступив до лав штурмового полку “Цунамі” Національної поліції. Служив інспектором взводу. У липні мені виповнилось 45 років, і син зробив сюрприз — приїхав до мене на роботу з величезним букетом ромашок. А ще повторював, що повсякчас відчуває мої молитви. Казав, що не раз у важких боях вони рятували його від смерті — обходилось лише контузіями”.
П’ятого жовтня Сергій ще спілкувався з рідними. Казав, що має йти на важливе завдання. “А потім зв’язок з ним обірвався. Брата оголосили безвісти зниклим, — каже сестра воїна Тетяна Борденюк. — 12 жовтня в Сергія був день народження, всі писали йому привітання, але у відповідь — тиша. А через два дні надійшла звістка, що знайшли його тіло. За словами побратимів, Сергій загинув унаслідок артилерійського обстрілу в районі Бахмуту”.
Поховали захисника у рідному Комаргороді з військовими почестями поряд із вітчимом.
“Ходимо на цвинтар дуже часто, щоб виплакатись. Життя наче зупинилось для нашої родини, адже за рік ми втратили на війні двох найрідніших людей”, — каже Оксана Борденюк.
