Ентоні “Тонко” Ігнат мешкав у провінції Онтаріо і працював різноробом. Коли почалася велика війна, продав свою вантажівку і приїхав в Україну. Доставляв гуманітарку у прифронтові зони, евакуйовував поранених та загиблих, ремонтував школи і розбирав завали будинків на Київщині.
“З “Тонко” ми познайомилися 25 лютого 2023 року під час його першої толоки зі “Сміливими відновлювати” (волонтерська ініціатива з відновлення міст і сіл. — Авт.) у Київській області, — згадує Вал Нікітін, волонтер та друг Ентоні. — Його мама і тато — словаки. “Тонко” часто згадував, як батьки тікали від “совєтів”, коли ті напали на Чехословаччину в 1968 році. Тому він і вирішив допомагати українцям, які постраждали від російської агресії”.
Згодом Ентоні Ігнат зв’язався з однією із відомих волонтерських організацій і почав їздити з гуманітарною допомогою в зону бойових дій. А також — відбудовував зруйновану росіянами школу в Бучі.
“З Ентоні я зустрічався двічі, — каже волонтер зі Штатів Джейден Андерсон. — На Київщині ми разом розбирали завали потрощеного ракетою будинку і на прохання власника складали цілі цеглини в окреме місце. Потім старенький господар цю купу сам впорядковував. Ентоні це помітив, узявся допомагати йому. Я побачив, що вони усміхаються один одному і жартують, хоча не говорять однією мовою”.
Саша Кузнецова, волонтерка і знайома Ентоні, каже, що “Тонко” був чудова людина. “Він вирізнявся своєю гарною усмішкою і невичерпним оптимізмом, — каже дівчина. — Допомагав абсолютно всім, кого знав і куди міг заїхати. Це була його основна місія. Він був у захваті від України, від її мужніх людей. Так шкода, що Ентоні не побачить нашої перемоги”.
Вал Нікітін згадує, що у “Тонко” була звичка купувати у дітей на вулиці синьо-жовті браслети. “Мав їх зо 20 штук, — каже мій співрозмовник. — Я бувало сварився, мовляв, у тебе їх уже ціла колекція, купи собі ліпше нову футболку, бо он диви, твоя вся у фарбі. Але Ентоні тільки усміхався. І все одно далі купував у дітей браслети, а я йому — нові футболки”.
Ентоні Ігнат хотів, щоб Україна відчувала, що вона не сама у цій страшній війні, розповідають його друзі-волонтери.
“Він завжди казав, що робить замало. А я йому відповідала, що він робить навіть більше, ніж деякі наші співвітчизники, — додає Таїсія Оріховська, подруга Ентоні. — Хоч йому було 58 років, ми (волонтери з України. — Авт.) не відчували різницю у віці. Він був близьким другом, навіть братом. З ним можна було душевно поговорити, посміятися, сходити на концерт. Нам усім його дуже не вистачатиме”.
