Дмитро Яременко народився у Маріуполі. На початку повномасштабного вторгнення разом із родиною після двох місяців блокади міста перебрався до Львова, де завершив навчання у школі. А потім вступив до Вінницького державного педагогічного університету. У серпні 2023 року юнак приєднався до лав 12-ї бригади спеціального призначення “Азов”. Загинув 13 листопада поблизу села Діброва Луганської області внаслідок мінометного обстрілу, діставши поранення, несумісні з життям.
“До війни я займався виробництвом меблів, і маленький Дмитро допомагав мені у майстерні. Любив їздити зі мною на заміри, разом потім складали той чи інший виріб, — розповідає Валерій Яременко, батько воїна. — А згодом Дмитро захопився музикою. Я подарував йому електрогітару, інструмент він опанував сам завдяки урокам в інтернеті. Вечорами ми сідали на дивані біля каміна та підігравали улюбленим рок-виконавцям”.
Із 2014 року Валерій Яременко волонтерив — збирав кошти для української армії, ремонтував автівки військових. “Дмитро мені теж допомагав, — додає співрозмовник. — Син мав загострене почуття справедливості. Він був великий патріот”. У 2021 році Валерій підписав контракт із ЗСУ. “Я мріяв, що син закінчить школу, обере фах, потім одружиться та подарує нам онуків. Та не судилось... Маріуполь відразу ж зазнав ударів уранці 24 лютого. Я тоді перебував на позиціях у Пісках біля Донецька, — згадує батько. — Лише через місяць знайомі допомогли вивезти синів та дружину з того пекла. Спочатку родина жила у Львові, Дмитро склав шкільні іспити екстерном. Вже тоді син заявив, що хоче йти воювати. Вдалось його відмовити. Я казав, що спершу треба здобути спеціальність, а далі побачимо”.
У 2022 році Дмитро Яременко вступив на факультет журналістики Вінницького державного педагогічного університету. “На своєму одязі він носив шеврон ЗСУ. Не раз казав, що хотів би служити, щоб помститись за рідне місто, яке знищили окупанти, вбивши десятки тисяч людей, — згадує Христина Мокружицька, однокурсниця воїна. — А ще він мріяв згодом вступити в один зі столичних вишів, стати режисером і зняти фільм про Маріуполь”.
Та на другому курсі Дмитро перевівся на індивідуальне навчання і подав заяву на вступ до “Азову”. Пройшов відбір, співбесіду, потрапив до складу 12-ї бригади. І лише на передовій зізнався рідним і викладачам, що воює.
“У середині листопада у нього мав бути залік. Напередодні Дмитро написав мені, що перебуває на фронті. Спитав, чи можливо скласти залік в інший день, бо він виїжджає на “нуль” і чотири дні не буде на зв’язку, — розповідає викладачка Аліна Олійник. — Але так і не встиг його скласти. 13 листопада Дмитро загинув унаслідок мінометного обстрілу поблизу села Діброва Луганської області”.
Рідні та друзі запевняють, що обов’язково втілять мрію юного захисника — знімуть документальний фільм про його рідний, український Маріуполь.
