Майже 20 років Віктор Гребенюк працював технологом на підприємстві. Коли ж почалася велика війна, вступив до лав ЗСУ й став розвідником. Кожну вільну хвилину він телефонував дружині та дітям, наголошуючи, що обов’язково повернеться додому з перемогою. Що вони куплять мотоцикл і влаштують навколосвітню подорож. На жаль, не судилось.
Віктор Гребенюк народився у селі Студена на Вінниччині. Змалку захоплювався мотоциклами. Після закінчення школи вирішив стати електромеханіком. Але, провчившись пів року в ПТУ, зрозумів, що це не його, й пішов до армії. Демобілізувавшись, вступив до транспортного коледжу в Одесі, але й там навчався недовго. Повернувся додому й влаштувався технологом на одне з підприємств, де пропрацював приблизно два десятиліття. А ще Віктор був чудовим чоловіком і татом.
“З мамою він познайомився на дискотеці й більше від себе її не відпускав. Його навіть не злякало те, що в неї вже була я, — розповідає Крістіна Дідур, донька воїна. — Невдовзі на світ з’явився мій брат — Богдан, який дуже змінив наше життя. Ім’я братикові вибирав тато. Пам’ятаю, як батько часто ремонтував мотоцикли, а потім катав мене на них”.
25 лютого 2022 року, на день народження дружини, Віктор Гребенюк сказав, що їде купувати квіти. А насправді пішов у ТЦК і записався добровольцем до війська. На наступний день повідомив рідним, що через три години йому треба з’явитися у військкоматі і що він не може стояти осторонь, коли окупанти вбивають дітей, жінок, стареньких.
“Для нас це був шок. Адже чоловік був списаний з військової служби, бо мав проблеми із зором та спиною”, — додає дружина воїна Світлана Гребенюк. За її словами, спершу Віктор проходив військову службу у Львівській області, де отримав звання молодшого сержанта й став командиром взводу. А згодом поїхав на передову. “Через понад 12 років цивільного шлюбу ми одружилися. Це сталося 14 травня 2022 року, коли Віктор приїхав у відпустку. Свідками на церемонії були наші діти, — провадить далі дружина воїна. — Тримаючись за руки, ми поклялись вічно бути вірними одне одному. Казали, що навіть смерть не розлучить нас. Хоча про смерть тоді не думали. У коханого була мрія: після закінчення війни купити дорогий мотоцикл і влаштувати навколосвітню подорож, побувати в Афінах...”
Востаннє Віктор був удома в лютому 2024-го. “Коли тато їхав назад, на передову, ми дуже довго прощалися, не хотіли його відпускати. Мама плакала, її серце ніби відчувало, що це буде остання їхня зустріч, — зауважує Крістіна Дідур. — У ніч з 13 на 14 травня на позиції наших захисників у селі Стариця, що на Харківщині, окупанти скинули авіабомбу. Згодом ми дізналися, що тато врятував життя трьом побратимам, прикривши їх, а сам загинув. Досі не віриться, що його вже немає”.
Поховали Віктора Гребенюка у селі Піщанці, де він проживав з сім’єю останні 14 років. Рідні зареєстрували петицію з проханням присвоїти воїнові звання “Героя України” посмертно.
Петиція про присвоєння почесного звання Героя України (посмертно) Гребенюку Вікторові Петровичу