В’ячеслав Зенц служив у складі 95-ї окремої десантно-штурмової бригади у зоні АТО. Пройшов Мар’їнку, Піски, Дебальцеве, Попасну і Донецький аеропорт. Повномасштабне вторгнення застало бійця на заробітках у Польщі, але він, не вагаючись, повернувся додому та пішов боронити рідну країну.
“Слава змалечку був активним, а підрісши, завжди наголошував, що Україна — понад усе, — розповідає Наталія Зенц, дружина воїна. — Після закінчення школи В’ячеслав пішов на строкову службу. Тоді навіть отримав найвищу нагороду серед десантників — “краповий берет”. Знаю, що свого часу чоловікові пропонували службу у “Французькому легіоні”, проте через певні фінансові питання потрапити туди він не зміг. Далі було навчання у Маневицькому професійно-технічному училищі, де Слава опановував професію лісника”.
У 2014 році В’ячеслав Зенц пішов добровольцем на фронт. Служив у складі 95-ї окремої десантно-штурмової бригади.
“У В’ячеслава під час служби в АТО було сім виходів з оточень ворога, шість з них — без втрат, — каже Наталія. — Під час одного з боїв Слава зі своїм троюрідним братом Віктором зайшли на територію окупантів і вкрали російський танк. За голову чоловіка російські окупанти навіть оголошували винагороду — 20 тисяч доларів. А побратими не раз наголошували, що “зі Славком не страшно було йти у бій, бо він завжди прикривав”.
Через смерть колишньої дружини в 2015 році В’ячеслав змушений був повернутись додому й стати опікуном молодшої з двох доньок. У тилу чоловік ініціював створення навчальних центрів для добровольців та охочих вивчати військову справу, проводив вишколи. Заробляв на життя у Польщі, де в 2019 році познайомився із Наталею.
“Славко відразу підкорив моє серце щирістю, щедрістю, порядністю. Став мені не лише чоловіком, а найкращим другом. Наше життя було суцільне свято — риболовля, полювання, зустрічі з друзями. А як смачно чоловік готував на вогні!”
Коли почалася велика війна, В’ячеслав Зенц працював за кордоном. За декілька днів приїхав на Волинь і подався до місцевого військкомату. Служив у складі 14-ї ОМБр помічником гранатометника.
“Спочатку чоловіка направили у Бахмут, а пізніше — на Харківщину, — продовжує Наталія. — У селі Тернова 10 вересня 2022 року Слава дійшов до наших кордонів з Росією та вивісив там синьо-жовтий стяг. За два тижні до трагедії я поїхала на Харківщину, щоби побачити чоловіка. Коханий наче щось передчував, казав, що скоро йде на завдання, з якого може не повернутись. Та я всі лихі думки відганяла, просила берегти себе, повторювала, що недарма ж його всі називають “Іван Сірко”, кулі його не раз оминали. Та не цього разу. 25 лютого у селі Гряниківка Харківської області В’ячеслав загинув під час танкового обстрілу... Поховали його на Алеї Слави”.
У рідному Рожищі у пам’ять про бійця назвали вулицю, а днями тут з’явився і сквер на честь В’ячеслава Зенца. Його облаштував Сергій Новосад, товариш загиблого воїна.
“Мені хотілось вшанувати В’ячеслава, його сміливість, подвиг. Сквер облаштували неподалік вулиці, на якій виріс товариш. Він тут часто любив смакувати кавою, — розповідає Сергій Новосад. — Центральним елементом композиції скверу став пам’ятний знак на честь воїна, складається він з меморіальної плити, дошки та каменя. А ще я замовив екзотичне дерево з Голландії — каркас, його ще називають “залізним деревом”. Росте понад 300 років! Воно ростиме й символізуватиме незламність В’ячеслава”.
