Ще восени минулого року Руслан Штанько із Червоної Слободи Сумської області став на захист України. Дістав поранення під Бахмутом, лікувався, пройшов реабілітацію і знову повернувся у стрій. Хоч міг залишитися в тилу. Старший бойовий медик 46-ї окремої аеромобільної бригади десантно-штурмових військ брав участь у боях на Запоріжжі. Загинув 10 вересня 2023 року внаслідок ворожого артилерійського обстрілу.
Руслан виріс у багатодітній родині. “Русик, як лагідно я його називала, понад усе любив футбол та риболовлю, — розповідає Юлія Ламтьова, рідна сестра Героя. — Після школи брат вчився у Путивльському педагогічному коледжі за спеціальністю “фізична культура та спорт”. Згодом Русика забрали на строкову службу в армію. Повернувшись додому, брат працював в охоронній фірмі. А останні місяці перед великою війною — пекарем у столичному супермаркеті”.
Повномасштабне вторгнення застало чоловіка в Києві. Разом зі старшою сестрою, яка теж була там на заробітках, вони ледве дісталися рідного села. Та за кілька місяців Руслан Штанько повернувся до столиці на роботу.
“Восени 2022 року Русика мобілізували, — веде далі Юлія. — Пройшовши навчання у “Десні”, брат обійняв посаду бойового медика, хоча медичного досвіду не мав. Взяв позивний “Док”. Не раз казав, що найважливіше тепер — вигнати всю російську нечисть з нашої землі. Руслан пишався тим, що став воїном.
На початку 2023 року в запеклих боях за Бахмут і Соледар Русик рятував побратимів і зазнав осколкового поранення правого стегна. Довго лікувався в Харкові. Якось йому зателефонували побратими і розповіли, що медиків бракує і вони йдуть на штурм без них. Почувши це, брат розплакався. А після лікування та реабілітації повернувся на фронт. Хоч йому і пропонували працювати в тилу”.
Руслан Штанько брав участь у звільненні населених пунктів у Запорізькій області та врятував не одного побратима. Загинув 10 вересня поблизу Новопрокопівки під час ворожого артилерійського обстрілу.
“Напередодні син написав старшій сестрі, що попереду важке завдання і що він йде на неминучу смерть. Наче передчував лихо. Та ми всі молились і вірили, що Господь біду відведе, — додає Валентин Штанько, батько військового. — Того дня Русланового побратима поранило, і він біг до нього, щоби надати першу медичну допомогу. Аж тут біля сина розірвався снаряд, Руслана посікло осколками, він втратив ногу, сильно постраждала грудна клітка...”
На переконання рідних та близьких Руслана Штанька, за свою жертовність та відданість службі він заслуговує найвищої нагороди — звання Героя України (посмертно). Тож вони зареєстрували на сайті президента відповідну петицію.
