У лютому 2022 року полтавець разом із колегами пішов до військкомату. Та хлопці не мали бойового досвіду, навіть не служили раніше в армії, тому спершу їм відмовили. Але згодом Дмитрові подзвонили зі штабу полтавської частини: “Є робота за вашою спеціальністю — потрібні люди, які вміють “літати” на безпілотниках і розбираються в техніці”. Після співбесіди Дмитро Устименко потрапив у розвідувальну роту, прийняв присягу.
“А вночі нас підняли по тривозі, й ми вирушили на Сумщину, — розповідає полтавець. — Такий був екстернкурс молодого бійця — за один день. Але ми були готові до такого, навчались у перервах між виходами”.
Потім Дмитро разом із побратимами виконували бойові завдання на Харківському напрямку. “Наша група мала завданням, зокрема, розвідування місцевості, проектування взводних опорних пунктів, вибір висот для розміщення оборонних комплексних систем, — пояснює військовий. — Я був оператором БпЛА. Крім того, займався протитанковою та стрілецькою підготовкою бійців. Це була моя мотивація — навчитись самому і якомога швидше передати досвід іншим — фермерам, викладачам, вантажникам, які прийшли у військо без бойового досвіду”.
Дмитро Устименко дістав позивний “Лис” — за вміння знаходити вихід там, де його, здавалося б, немає, ухвалювати креативні й нестандартні рішення при виконанні завдань. “Працюю по-лисячому — нахабно й хитро”, — з усмішкою каже воїн.
Фото надав Дмитро Устименко
У січні цього року його підрозділ перекинули на Донецький напрямок. Спершу — на оборону Соледару, а 20 січня під щільним вогнем бійці зайшли на позицію в районі Бахмуту. “Ми приймали вогонь на себе й утримали передові позиції протягом 12 діб, — згадує “Лис”. — Було жорстко, по нас постійно гатили ворожа артилерія й танки, щогодини по кілька разів ми відбивали “м’ясні штурми”. А окупанти переступали через своїх поранених та вбитих і знову йшли в атаку. Видно, були під дією якихось речовин. Бо нормальна людина не може так поводитися”.
Того дня на заміну Дмитру і його побратимам прийшли інші бійці ЗСУ. Почалась ротація. “Я відбіг від окопу метрів на двадцять, чую — пуск, — каже співрозмовник. — Побачив, як у мене летить спіраль ПТУРу. Спробував маневрувати вправо-вліво, але керована ракета змінювала курс, летіла за мною і зрештою врізалась у землю за пів метра від мене. Встати не зміг, перевернувся на спину й побачив, як по білому снігу розтікається кров. По рації доповів командиру, що я “300”, дав координати, наклав турнікет на ногу. Тоді відчув, що сили мене покидають. Ще й міномет гатив поряд. Подумав, що це все, кінець. Аж тут почув тупіт берців — це мої хлопчики бігли!”
У темряві під ворожим вогнем побратими наклали Дмитрові контрольний турнікет, поклали на ноші й зробили неможливе — винесли до евакуаційного пункту всього за 15 хвилин. “У медеваку я побачив, що велика гомілкова кістка — ціла, — ділиться. — Зрозумів, що поранення неважке. Але коли прокинувся в госпіталі Краматорська після операції, побачив, що ногу ампутували нижче коліна. Лікарі казали, що медики евакуаційної машини згаяли час. Зі слів побратимів, стабілізаційні заходи тривали близько 50 хвилин, медики намагались скласти мою ногу, хоч не мали для цього потрібних засобів. А це — дорогоцінний час, ще й велика крововтрата була. Потім під обстрілом мене вивозили на броні до кордону Донецької й Дніпропетровської областей, де чекала “швидка”. У лікарні імені Мечникова хірурги сказали, що рахунок йшов на секунди. Ще трішки — і відмовили б нирки, я став би “200”.
Дмитро переніс чотири оперативні втручання. Потім потрапив у столичний медзаклад, у нього розвинулась інфекція. “Мене не лікували, натомість пропонували провести реампутацію вище коліна, — каже. — Я відмовився”. Зрештою, домігся переведення в НРЦ “Незламні”, що у Львові, де бійцю провели ще чотири операції. “Протезисти запевнили: попри важкість ситуації (залишилось замало кістки), зможуть виготовити протез, — каже Дмитро. — Вже зробили четверту варіацію, ще вноситимуть корективи”.
Фото надав Дмитро Устименко
Нині воїн ще на реабілітації, має намір максимально відновитись і знову стати у стрій. “Я розумію, що в окопах уже не зможу бути, — каже 28-річний “Лис”. — Але маю безліч інших варіантів, як нищити ворогів і наближати нашу перемогу!”
