Щовечора шестирічний Матвійко пригортається до мами й плаче. Рікою течуть сльози за найріднішим — татом. Батько трьох дітей, Андрій Павлюк, був бійцем одного зі штурмових підрозділів “Сталевого кордону” й загинув під час виконання бойового завдання.
“Андрій виріс у селі Анатолівка Миколаївської області, — розповідає дружина бійця Олена Павлюк. — Змалечку йому подобалась техніка. Після школи чоловіка мобілізували до армії, строкову службу проходив у Києві, був старшим автомеханіком. Коли повернувся, вивчився у Миколаєві на автослюсаря. Працював на місцевій СТО за спеціальністю. У коханого були золоті руки, тому завжди мав багато клієнтів. Не раз Андрій наголошував, що він щаслива людина, бо займається тим, що йому до душі. На Вінниччині коханий опинився 13 років тому, звідси його перша дружина. Але сімейне життя у них не склалось. Потім ми зустрілися і дев’ять років жили душа в душу. Чоловік був дуже турботливим, порядним, добрим, замінив моїм сину та дочці рідного тата. Поруч із Андрієм я почувалась захищеною. Він мріяв про ще одну дитину, й 21 травня 2017-го народився наш Матвійко. Саме цього дня коханому виповнилось 30 років. Радості не було меж, Андрій обожнював сина”.
Подружжя Павлюків мешкало у селі Пеньківці. Понад п’ять років Андрій працював пожежником, а у вільний час ремонтував автомобілі. Звільнившись з ДСНС, повністю присвятив себе улюбленій справі — влаштувався у столичну фірму з ремонту машин й автобусів. Своїми знаннями охоче ділився зі старшим сином, який і донині там працює. “Андрій був доброю людиною, до нього завжди за допомогою звертались друзі, сусіди, односельці. Комусь треба було відремонтувати мотокосу, іншому — автомобіль. Нікому не відмовляв”, — додає дружина.
У березні 2022-го Андрій мобілізувався до Держприкордонслужби. “Я йду, аби захистити свій дім, свою сім’ю від ворога”, — сказав дружині перед виїздом у зону бойових дій. Воїн проходив службу в одному з бойових штурмових підрозділів “Сталевого кордону”, нищив ворога на Донеччині та Харківщині. “Побратими дуже його цінували. Бо Андрій був сміливим, надійним. Коханий завжди наголошував, що боронити країну — це святий обов’язок кожного чоловіка”, — розповідає Олена Павлюк.
26 серпня 2023 року під час виконання бойового завдання поблизу Ізюма прикордонник отримав важкі поранення, несумісні з життям. “Остання розмова з чоловіком була напередодні його загибелі. Ми проговорили майже весь вечір. Хоч до цього були лише короткі смс та дзвінки на кшталт: “Зі мною все добре. Як ви?” — пригадує Олена. — Знаю, що того трагічного дня бійці виїхали на завдання. Успішно його відпрацювали та повертались назад. Андрій прикривав вихід. Почався обстріл. Чоловік загинув внаслідок мінно-вибухової травми. Після похорону побратими казали мені: якби не Андрій, то їх би тут не було. Мовляв, він врятував їм життя ціною свого. Матвійко дуже чекав на таткове повернення, адже він мав йти у перший клас і мріяв, що батько буде поруч у такий важливий день. Але...”
Нагороду загиблого прикордонника Андрія Павлюка — орден “За мужність” III ступеня — у перший день цьогорічного травня вручили дружині Олені та сину Матвію.
