З перших днів великої війни Юрій Антонов шукав, де міг би бути корисним. Став бойовим медиком у бригаді Нацгвардії “Буревій”. Побратими його поважали, а він турбувався про кожного. Юрій загинув 12 серпня під Ямполем на Донеччині, діставши поранення, несумісні з життям.
“Юра понад усе вболівав за своїх хлопців, — ділиться спогадами Таня Коляда, дружина Героя. — Про багатьох казав: “Та вони мені в діти годяться. Я хочу, щоб вони всі відчували, що я поряд, що я їх підтримаю в усьому, де зможу, допоможу, щоб вони не боялися йти на бойові, знаючи, що я круто забезпечив їх медициною”. При цьому жартував: “У жодному підрозділі немає такого рюкзака бойового медика і таких аптечок у бійців — вони у мене, як космодесант!”
Колеги кажуть, що Юрій був дуже щирий, справжній у всьому. “Не буду голослівною, — мовить Таня. — Ось зачитаю те, що колеги чоловіка написали мені після його загибелі: “Я працювала з багатьма людьми. Але таких, як Юрко, не зустрічала. Переживав за всіх, усе тримав під контролем. Завжди зібраний, завжди усміхався, ніколи не скаржився”.
Дружина каже: якщо Юра не був на бойових виїздах, то раз чи двічі на день старався їй зателефонувати. “Ми були дуже близькі, постійно ділилися одне з одним думками — тим, що тішило чи боліло. Але якщо потрібна була допомога хлопцям, він закінчував розмову і біг. Віз бійців до госпіталів чи шукав їх по госпіталях після поранень, коли не було відомо, куди саме вони потрапили. Бувало, розповідав: “Я приїхав його забирати, а він геть розгублений, не знає, що робити, куди йти, а тут я — і він відразу заспокоюється”. Юра страшенно хотів бути корисним, і йому це завжди вдавалося”, — розповідає Тетяна Коляда.
Багато хто в Україні знав Юрія Антонова як класного фромаж’є (знавця сирів) та власника сирного бізнесу. “Чимало людей вміє виготовляти продукт, але не вміє продати його або продати його вигідно. А Юра це вмів, — каже дружина Героя. — Він круто комунікував з людьми. Був одним із засновників Гільдії сироварів України, постійно брав участь в організації найбільшого в країні сирного фестивалю, закохував людей у якісний крафтовий український сир”.
Порядність, відданість, надійність — це головні Юрієві риси, наголошує Тетяна Коляда. “Він дуже любив людей, — додає вона. — Завжди знаходив виправдання людським вчинкам, навіть поганим”.
А ще Юра дуже любив Танину дочку — 11-річну Злату. “Юра знав Злату з її п’ятирічного віку. З першої зустрічі вони знайшли спільну мову. Злата сама вирішила називати Юру татом, і він страшенно цим пишався. Часто гуляв із нею. Навчив її їздити на велосипеді, стріляти у тирі, заробляти гроші (дочка працювала з ним на ярмарках)”.
Мав Юрій Антонов і свої мрії. “Планував відкрити кав’ярню, де можна було б посмакувати цікаві сири, — згадує Таня. — Мріяв бути з нами. Казав: “Дівчатка мої, я там, бо хочу вас захистити. Я повернуся, і ми поїдемо у Португалію (це була моя мрія), а потім купимо будиночок. Ми все зробимо, але спершу я допоможу звільнити країну від цих тварюк”. Дуже боляче, що Юри немає. Бо такі, як він, роблять цей світ кращим”.
