Родичі й побратими кажуть: у Сашка з дитинства було загострене почуття справедливості. Він принципово спілкувався лише українською, мріяв стати відомим музикантом і відкрити власну студію звукозапису. Але всі плани зруйнувала велика війна. 25-річний сержант Олександр Бевз із Немирова, що на Вінниччині, поліг на Донеччині 1 листопада минулого року.
“Саша був моїм єдиним сином. Пам’ятаю, як просив народити йому сестричку, обіцяв, що допомагатиме ростити й завжди її захищатиме. На жаль, не судилося, тому що, коли синові було 10 років, його тато помер, — розповідає Лариса Зозуля, мама Героя. — З дитячого садочка Сашко займався у хореографічному ансамблі, тож ми з ним об’їздили всю Україну та Європу. Звідти син завше привозив медалі та кубки. На шкільний випускний ми підготували номер: я з Олександром танцювала вальс, а його однокласниця з татом — співали. Це було так щемливо. На щастя, у мене залишилось відео того танцю, тепер часто його переглядаю і плачу”.
Після закінчення із золотою медаллю Немирівського ліцею №2 Олександр Бевз вступив в Одеську національну академію харчових технологій на факультет товарознавства.
“У сина завжди було загострене почуття справедливості, і я дуже переживала за нього. Викладачці, яка читала лекції російською, Сашко в очі сказав, що так не має бути, що він вступав у заклад, де державна мова навчання — українська. І що ви думаєте? Це подіяло, вона поступово перейшла на українську, — згадує Лариса Зозуля. — Наприкінці третього курсу, коли Сашкові виповнилось 20 років, він вирішив йти на строкову службу, бо вважав, що це його обов’язок. Служив у Чернігові та Дніпрі. Але через хворобу сина невдовзі комісували. У вільний час Сашко займався улюбленою справою — писав електронну музику. Казав, що хотів би присвятити цьому життя. Давав послухати свою музику професіоналам, і вони високо оцінювали його треки. А якось Сашко зізнався, що познайомився з продюсером, показав йому свій мініальбом і в них є плани підкорити Велику Британію. Але...”
Навесні 2022 року Олександра мобілізували до Могилів-Подільського прикордонного загону імені Героя України старшого лейтенанта В’ячеслава Семенова.
“Олександр ніс службу на кордоні Вінниччини, після того — в районі населеного пункту Семенівка Чернігівської області. Далі було обладнання фортифікаційних споруд на Донецькому напрямку, — пригадує командир Могилів-Подільського прикордонного загону Олег Ковальчук. — 1 листопада під час ворожого артилерійського обстрілу на Донеччині Олександр Бевз загинув. Він до останнього мужньо виконував свій обов’язок і був вірним присязі”.
Поховали Олександра Бевза з військовими почестями у рідному Немирові.
“Кожні вихідні йду на могилу сина, несу квіти та його улюблену міцну каву й смаколики. Син дуже любив солодке, я пекла йому два торти на тиждень, а зверху кожен шматочок він щедро поливав згущеним молоком... Часто зустрічаю на кладовищі друзів Олександра, разом згадуємо різні історії, пов’язані з ним, — каже мама. — І кожен цей спогад викликає усмішку, бо мій Сашко був стовідсотковим позитивчиком. Спочатку після похорону здавалось, що життя зупинилось. Та тепер маю ціль — зробити все те, що не встиг Сашко. Розбираючи речі сина, знайшла у потаємній кишені бронежилета аркуш паперу, на якому Олександр написав про свої мрії — стати відомим музикантом-діджеєм, заснувати власну студію звукозапису. Останню мрію сина я почала втілювати. Знайшла приміщення, там уже йдуть ремонтні роботи, дизайнер розробляє інтер’єр, займаюсь і закупівлею обладнання. Там буде не лише студія звукозапису, але й невелика концертна зала. Вірю, що Сашко пишався би мною”.
