Ростислав Рапій служив у 10-й окремій гірсько-штурмовій бригаді, був командиром протитанкового відділення. Загинув під час ворожого артилерійського обстрілу неподалік села Берестове. Воїн посмертно нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня.
Ростислав брав участь в АТО (ООС). “Мені завжди здавалося, що син, маючи бойовий досвід, повернеться додому живим і неушкодженим”, — каже батько Героя Василь Рапій, із яким зустрічаємося у Вільшанецькій філії Тисменицького ліцею. Тут багато років пан Василь працював директором. Тут навчався і Ростислав та його молодший брат, Сергій.
Після закінчення ліцею Ростислав вступив у Коломийський коледж комп’ютерних технологій. Студентом пішов на строкову службу, а потім продовжив навчання. Працював будівельником. Побував в Іспанії, Португалії, Німеччині. “У роботі був ретельним і виконавчим. Завжди доводив розпочате до кінця. Не любив ледарів та завжди казав колегам-заробітчанам, аби більше навчалися за кордоном усіляких господарських справ, щоби згодом застосувати цей досвід удома”, — згадує батько воїна.
Повернувшись додому, молодий чоловік одружився, у нього народилася донька Вікторія, яка завжди була неймовірною втіхою для батька. У червні 2015 року Ростислав Рапій пішов воювати в АТО, захищав від ворогів Маріуполь. Демобілізувався у серпні 2016-го.
Повномасштабне вторгнення застало Ростислава на заробітках за кордоном. Без вагань чоловік повернувся додому. “У нього давно був напоготові бойовий наплічник, — згадує батько. — Наступного дня після повернення він узяв того наплічника, усміхнувся і сказав: “Ми не прощаємося. Я повернуся!” Він вважав себе везунчиком. Батько Героя пригадує випадок: коли Ростислав з побратимами виїхали з Малина на Житомирщині, то на частину впала ракета. Таке ж сталося і у Дніпрі. “Бачите, я щасливий! Нічого зі мною не станеться, чекайте з Перемогою!” — заспокоював рідних захисник.
Коли ж Ростислав потрапив на Донеччину, то одного разу зізнався батькові: “Тут пекло! Ми втрачаємо побратимів. Більше розповім, як повернуся!” Не судилося. 1 серпня 2022 року військовий зателефонував батькам і сказав, що його дуже болить голова та, мабуть, він контужений. Далі додав, що в 10-х числах серпня хоче приїхати додому. Ще написав останнє смс-повідомлення: “Тату, в мене все добре”.
За розповідями побратимів Ростислава, далі був прорив оборони ворога. Наші захисники зупинили російський наступ. Виконавши бойове завдання, поверталися на свої позиції. На жаль, їх помітив ворожий дрон, почався артобстріл. Ростислав із трьома побратимами їхав у машині. Один із ворожих снарядів влучив у неї. Ростислав загинув, а трьох інших військових поранило. Сталося це 5 серпня 2022-го. Батькові про загибель сина сповістив командир відділення. Пан Василь не знав, як про це сказати дружині, хотів обрати зручний момент. Але в двір прийшли представники влади й ТЦК...
Поховали Ростислава Рапія на місцевому цвинтарі в рідному селі Вільшаниця, що на Івано-Франківщині. На честь воїна в школі встановили пам’ятну дошку. А батько Героя ще й зробив за власні кошти дорогу та поклав бруківку перед навчальним закладом. Бруківка вистелена у формі двох розкритих книг, посередині яких ініціали військового — Р. Р.
До дідуся з бабусею часто приходить донька Ростислава — Вікторія. “Наша онучка така ж говірка, добра, розумна, чесна, працьовита, як Ростик. Вона — його продовження, навчається на юристку. Її ім’я у перекладі означає “Перемога”. І ми свято переконані, що наша Перемога буде!” — впевнено каже батько воїна.
