Пані Ангелина прожила непросте життя, але оптимізму не втрачає. Дає поради молодим і щодня молиться за наших захисників.
“Ненька народилася у знаному гуцульському селі Шешори, у шанованій українсько-польській родині Скорецьких,— розповідає Орися Равлюк, донька ювілярки. — Родина була заможна, мала багато поля. Не бідувала, та всі важко працювали”. До школи мала Ангелинка ходила в сусіднє село Пістинь. Вчилася добре. Після чотирьох класів довелося навчання покинути. Почалася війна, та й у господарстві треба було допомагати.
На жаль, під час українсько-польського протистояння на очах у дівчини розстріляли на власному подвір’ї батька та брата. Ангелина дуже важко переживала цю втрату. А згодом і сама стала на шлях боротьби з німецькими та радянськими окупантами.
У Шешорах був фронт, погоріли всі хати. Дівчина з мамою перейшли жити до тітки, на околицю села. Там Ангелина зустрілася з хлопцями-упівцями, стала їхньою зв’язковою, а далі — розвідницею. “З 15-річного віку мама носила грипси (записки. — Авт.) упівцям. А що робила як розвідниця — не розповідає і досі. Бо упівці такі: як раз дали присягу, то мовчатимуть”, — каже пані Орися. Видали молоду упівку доморощені зрадники. Ангелину заарештували. Тримали в тюрмі селища Яблунів, гамселили табуреткою по хребту, вибиваючи зізнання. Та 17-річна юнка вперто мовчала. Зрештою їй присудили “десятку”, відправили до Львова, а звідти — етапом на Магадан. “Мама була дуже красива, тендітна, привітна й лагідна, — мовить донька. — Тому на засланні не потрапила на важкі каторжні роботи, а працювала у пологовому відділенні, згодом — у швейному ательє”.
У Магадані прикарпатка познайомилася з майбутнім чоловіком, Григорієм Паламарем із Львівщини, який також відбував покарання. Молоді одружувалися двічі: у місцях позбавлення волі та вже вдома, куди їм пощастило повернутися. Проте Ангелина через переживання і важку дорогу додому втратила первістка.
Оселилася новостворена сім’я в Коломиї. Григорій працював на заводі майстром з ремонту верстатів, дружина — касиркою в їдальні. Там народилися двоє їхніх дітей — Орися та Зеновій. Таке ім’я дівчині батько обрав не випадково, адже Ангелина в УПА мала псевдо “Орися”. Діти Паламарів стали музикантами. Наразі в ювілярки є троє онуків і правнук.
За словами співрозмовниці, попри вік, мати не любить сидіти без діла. Час від часу допомагає рідним, зокрема залюбки готує карпатську смакоту: банош з сиром, грибну підливку, печеню, голубці з кукурудзяної крупи в бурякових листках. Ще рік тому жінка часто ходила до храму. Нині — рідше, бо здоров’я вже не те.
Сторічний ювілей пані Ангелина зустріла у рідних Шешорах. Привітати її приїхало близько сотні людей. Колишня воячка УПА навіть отримала вітальну листівку з Головного управління розвідки України, де цінують її досвід. Цікаво, що пані Ангелина приятелювала з легендарним сотенним Мирославом Симчичем “Кривоносом”. Разом із дітьми та побратимом вона навіть їздила до столиці на марші з нагоди дня створення УПА.
Пані Паламар каже, що щодня молиться за наших воїнів. А ще дуже переживає за онучку Христину, яка є волонтеркою і часто їздить у зону бойових дій. До речі, на ювілей захисники подарували пані Ангелині синьо-жовтий прапор з підписами. Дякуючи, бабуся сказала, що найбільша її мрія — дожити до нашої перемоги. А в тому, що вона буде, прикарпатка не сумнівається.