На довгому шляху їй та родині довелося багато що пережити — і поганого, і доброго.
Народилася пані Єва в селі Ваньківці, поблизу міста Сянок (нині територія Польщі. — Авт.) у багатодітній родині працьовитих селян. Була наймолодшою серед трьох сестер та двох братів. Нині, на жаль, вже нікого з великого сімейства нема в живих. Зате по всьому світу чимало їхніх нащадків. До школи Єва ходила лише сім років. “У родині неньки було господарство: три корови, свині, багато домашньої птиці та добрий наділ землі, — розповідає Марія Смагула, невістка ювілярки. — Її батьки чудово господарювали, заробляли та сподівалися на добру долю для дітей”. Заміж Єва Кумка (дівоче прізвище бабці) вийшла у вісімнадцять за старшого на 10 років парубка-односельця, доброго столяра Степана Смагулу. Чоловік знав обраницю з дитинства, любив і шанував молоду дружину.
Під час горезвісної операції “Вісла” родина Смагулів опинилися в Україні. Замешкали на Тернопільщині. Насильно забрані з рідних місць люди сумували за батьківщиною та мусили якось жити на новому місці. Допоки Степан столярував, його дружина гарувала на колгоспних полях. А ще — ростила й виховувала сина Романа й доньку Євгенію. Добрий та роботящий господар з допомогою односельців побудував у Нагірянці хату, дбав про дружину й дітей. На жаль, його життя обірвалося рано. Гірко плакала й сумувала Єва за коханим, так і залишилася сама з дітьми. Нині у бабці четверо онуків, четверо правнуків і шість праправнуків.
“Свекруха — надзвичайна господиня й навчила мене готувати лемківські страви. Так, неймовірно смачна її киселиця, що готується на заквашених вівсяних пластівцях, — розповідає невістка Марія. — Їх вкидають у теплу воду. Туди додають скоринку житнього хліба й трішки дріжджів, згодом проціджують. Далі в киплячу підсолену воду вливають отой відвар, додають кмин та потовчений часник. Подають киселицю із вареною картоплею або квасолею”. Перейняла пані Єва від своєї матері й вміння пекти різні смаколики. Її фірмова випічка — перекладанець з яблуками і торт “Каприз”. А ще жінка чудово вишиває та в’яже. Свого часу вона всім онукам в’язала спицями красивий і теплий дитячий одяг. “Мама допомагала і мені з чоловіком, і своїй доньці виховувати дітей, навчила онуків молитов, лемківської говірки, аби не забували, звідкіля вони, якого роду”, — мовить пані Марія та додає, що загалом її свекруха в міру сувора, в міру добра й лагідна. І це зрозуміло, бо життя у неї було непросте.
Невістка каже, що її свекруха рано лягає спати, але рано й встає. Після молитви порається по господарству. “Ви лише уявіть собі, що мати у свої 100 років досі готує їсти й працює на городі — садить картоплю, доглядає квіти, — зауважує родичка ювілярки. — І як ми її не вмовляли, аби відпочивала, це марно”.
До речі, навіть на свій день народження пані Єва дещо готувала сама. Рідні просили бабусю, аби відзначити славну дату в кафе, та жінка була проти. Казала, що хоче святкувати в рідній хаті. Привітати Єву Смагулу зі сторіччям прийшли родичі, багато односельців, учасники місцевого лемківського ансамблю, представники влади, священник. Жінці подарували вишиту бісером ікону Ісуса Христа та інші подарунки. Під час святкування ювілярка сказала, що мріє про одне — дожити до нашої Перемоги. Пообіцяла, що тоді наварить і напече багато смаколиків і пригощатиме ними і односельців, і наших воїнів.
