Кілька разів на день Петро Мельник з Великої Глуші, що на Волині, бере до рук портрет сина, цілує і, не приховуючи сліз, шепоче: “Приснись хоч раз, бо тут, на землі, наше з твоєю мамою життя — справжнє пекло”.
53-річний військовослужбовець Валентин Мельник загинув у травні 2022 року під час виконання бойового завдання у Новоселівці на Донеччині.
“Син змалечку марив армією, багато читав про військову справу, переглядав фільми, цікавився зброєю. Його улюбленим предметом була історія України, і він завжди розумів, що росіяни ніякі нам не брати, а одвічні вороги, — розповідає батько полеглого воїна Петро Мельник. — Ви б бачили, як син радів, коли прийшов час йти на строкову службу. Дружина навіть замовила естрадний ансамбль, бо ж Валентин заслужив гарні проводи в армію. Покликали всіх його друзів, щоб подія на все життя запам’яталась.
Після повернення зі служби Валентин подався на шахти Донбасу. У Торецьку жила сестра дружини, тож син туди й поїхав. Вивчився у технікумі, інституті, став командиром гірничо-рятувального загону. На Донбасі знайшов собі пару, невдовзі у подружжя народилась дочка. Його дружина мала сина від попереднього шлюбу, тож Валик замінив хлопчикові тата”.
У 2016 році Валентин Мельник підписав контракт із ЗСУ. У складі 25-ї окремої повітрянодесантної бригади служив у Донецькій та Луганській областях. Повномасштабне вторгнення застало військового на передовій.
Востаннє батько розмовляв із Валентином 12 травня. Потім кілька днів його на зв’язку не було.
“У відчаї ми з фотографією сина поїхали до ворожки. Вона відразу запевнила, що він живий! Я від радості руку їй обцілував. А невдовзі побратими Валентина повідомили невістці страшну новину. Бригада виходила з села, мій син з побратимами прикривав відхід. Почався обстріл. Валентин та ще двоє бійців загинули. Ми до останку не хотіли вірити у це. Проте якось онук в одномуВалентин Мельник Я впізнав сина по руках, вони такі ж нароблені та великі, як і в мене...”
Та від травня забрати тіло Валентина родина Мельників не може, бо територія, де він загинув, окупована. Звертались у СБУ, Червоний Хрест, поліцію, але відповідь та сама — коли звільнять населений пункт, тоді й знайдуть тіло.
“Я пішов до священника, — каже пан Петро. — Показав фото мертвого сина, й отець дозволив нам облаштувати символічну могилу на кладовищі. Люди до цього з розумінням поставилися. Кожні вихідні ми з дружиною йдемо туди, несемо квіти, плачемо і молимось за душу сина. У своїх молитвах прошу, щоб Господь дав нам з дружиною сили дожити до того дня, як повернуть тіло Валентина і ми зможемо його по-людськи поховати”.
