Пан Ярослав — доктор історичних наук, заслужений професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка, а його дружина Марія — професорка відкритого університету розвитку людини “Україна”.
“Нас поєднала славна Коломия, — починає розповідь Марія Калакура. — Після закінчення технікуму я дістала призначення на посаду викладача і майстра виробничого навчання в торговельно-кулінарне училище, а Ярослав був там на комсомольській роботі. І побачились ми вперше на комсомольських зборах, причому мало не посперечалися на них. А через кілька днів Ярослав запросив мене на побачення. Виявилося, що в нас багато спільного, нам цікаво разом. Зустрічалися півтора року. В листопаді 1963- го Ярослав сказав, що не уявляє собі життя без мене та запропонував одружитися. 1 січня ми розписалися. І ніколи про це не пошкодували”.
Усі важливі рішення в родині Калакурів завжди ухвалюють спільно.
“З перших років подружнього життя мені дуже хотілося, щоб дружина була самодостатньою, щоб у нашому спільному було місце і для її самореалізації, — каже Ярослав Калакура. — Коли одружилися, моя Марійка ще вчилася в інституті заочно, їздила на сесії до Донецька, а потім до Києва. Тим часом я вступив заочно в аспірантуру Шевченківського університету. Тобто ми і працювали, і вчилися. А головне — в усьому допомагали одне одному. Ми з Марією щасливі, що за 60 років не розгубили прекрасних почуттів любові, дружби, взаємоповаги”.
Є в родини Калакурів і своя традиція — робити на свята стінгазету. Коли діти були менші, то вони малювали, складали вірші, проявляли весь свій креатив, а дорослі їм у цьому допомагали. А ще щонеділі пані Марія готує традиційні українські страви: борщ, вареники, налисники. “А які ж вони смачні!” — прихвалює дружину пан Ярослав.
“Чоловік мій невибагливий у харчуванні. Коли не мала часу, то сам міг приготувати щось, — каже жінка. — Нині і своїх синів, і старших онуків, які вже одружені та мають власних дітей, наставляємо, щоб берегли сім’ю. Це велика робота. З чоловіком ми виховали двох синів. Тепер маємо четверо онуків: двоє хлопців і дві дівчинки-близнючки та двоє правнуків”.
Діамантове весілля в родині святкували скромно. Бо час, кажуть, нелегкий.
“Сьогодні ми всі на війні: хто на передовій, хто в теробороні, хто потерпає у полоні чи на окупованій території. Наші діти і невістки волонтерять, а я опублікував декілька праць, у яких викриваю геноцидний характер нинішньої війни як найжорстокішої частини багатовікової стратегії Московії”, — зауважує Ярослав Калакура.
