До війни Володимир Рудюк навчав дітей спорту та очолював Федерацію страйкболу Житомирської області. У перші дні повномасштабного вторгнення вирушив на фронт добровольцем.
“Володимир з дитячих літ був дуже активний. Десь у п’ятирічному віці захопився карате та айкідо. Це була його стихія. Вдома у нас завжди було багато медалей і дипломів зі змагань різного рівня, — розповідає мати воїна Світлана Рудюк. — Після школи син навчався в Житомирському державному університеті імені Івана Франка за спеціальністю “фізичне виховання”. Працював тренером з карате, айкідо, у 2015-му створив і очолив Житомирську федерацію страйкболу, був інструктором з тактики цього виду спорту. Діти його дуже любили, бо син був людиною доброї вдачі, вмів мотивувати та підтримувати”.
Ще до повномасштабного вторгнення Володимир Рудюк тренував бійців територіальної оборони. Зброю він добре опанував саме завдяки страйкболу.
“27 лютого син прийшов додому у військовій формі, з автоматом. Попросив дати йому рушники, мило, шампунь. Із ним був побратим з Миколаєва, — розповідає мати Героя. — Хлопці сказали, що формується десантна група. Я все швидко зібрала, благословила їх й побажала повертатись тільки з перемогою та живими”.
Володимир пройшов навчання у Львові, а потім служив бойовими медиком у 135-му окремому батальйоні управління у складі десантно-штурмових військ. На його рахунку — сотні врятованих життів.
“У кожному бою Володимир рвався надати допомогу пораненим, робив свою справу дуже фахово. Скільки кінцівок він зберіг захисникам — не злічити”, — додає Віктор Малюта, товариш Героя.
6 листопада під час ворожого обстрілу Білогорівки Луганської області з поля бою Володимир Рудюк виніс десятьох поранених побратимів. Коли ж повернувся по одинадцятого, зазнав тяжких травм.
“Побратими, попри постійні обстріли, декілька ночей поспіль поверталися до місця загибелі Володимира, щоб вивезти тіло і повернути Героя додому, — розповідає Оксана Трокоз, однокласниця захисника. — Після загибелі Володимира під час одного зі штурмів його хлопці знайшли дороговартісний квадрокоптер. Усе працювало, але не вистачало комплектуючих. Ми з друзями вирішили допомогти зі збором коштів, доукомплектували квадрокоптер. У пам’ять про Володимира та всіх наших Героїв”.
Поховали Володимира Рудюка з військовими почестями у Житомирі. Мама захисника постійно підтримує зв’язок із синовими побратимами.
“Якось приїхали та розповіли, що їхня машина підірвалась на міні й вони дивом вижили. Мовляв, це мій син став для них янголом-охоронцем, — каже Світлана Рудюк. — Дізнавшись, що бійці залишились без автомобіля, я відразу запропонувала допомогу. Адже отримала державну компенсацію у зв’язку з втратою сина на війні. Так ми купили автомобіль, дрон та обладнання для медичної евакуації. Я живу тепер заради них — наших воїнів”.
Володимира Рудюка посмертно нагородили орденом “За мужність” ІІІ ступеня.
