“Я сам знаю людей, які горлають: “Дайте мені здати паспорт України й випустіть за кордон”. Скажіть, а чому б не піти їм назустріч? Хай людина письмово відмовиться від подальшої участі у виборах усіх рівнів, отримає статус негромадянина й валить на всі чотири сторони. Якщо захищати Україну — це конституційний обов’язок усіх громадян, то як може бути громадянином особа, яка виконувати такий обов’язок відмовляється, та ще й закликає до цього інших?” — написав Дмитро “Калинчук” Вовнянко, письменник, військовий.
То чи доцільно позбавляти громадянства тих, хто не хоче воювати? Про це своїми думками поділились Микола Сірий, кандидат юридичних наук, старший науковий співробітник Інституту держави й права імені В. М. Корецького НАНУ, Антон Болтик, адвокат, та капітан Ігор Скучинський, командир 9-ї запасної роти 14-ї ОМБр.
— Чи реально, аби в Україні почали позбавляти громадянства ухилянтів? I до яких наслідків це може призвести?
● А. Болтик:
— Згідно з Конституцією України, людина набуває громадянства від народження. Позбавити ухилянтів громадянства — неможливо.
— Чому?
● М. Сірий:
— Є три категорії статусів осіб, які перебувають на території України. Це — громадяни, особи без громадянства й іноземці. Чи можлива інша диференціація? Теоретично — так. Але для цього потрібно змінювати законодавство. При тім мушу нагадати: Україна вже зайшла в переговорний процес про вступ до ЄС. Тому мусимо бути послідовними, а не вдаватись до вільних змін закону. Та ще й під час війни. Бо це виглядатиме щонайменше несерйозно.
● І. Скучинський:
— От є в країні мільйон чоловіків призовного віку, які можуть взяти зброю до рук і воювати. І їм, скажімо, дадуть можливість позбутись громадянства та виїхати з країни. А хто замінить тих, хто нині на фронті?
Навіть якщо припустити, що такий закон приймуть, то це зроблять не ті, хто тепер в окопі під обстрілами, а депутати, які сидять у теплій Раді, попиваючи каву. Вони мають на це моральне право? Ні! Варто робити навпаки — дати працівникам ТЦК усі законні підстави затримувати військовозобов’язаних і направляти їх до війська за принципом: не вмієш — навчимо, не хочеш — змусимо.
— Деякі військові кажуть, що, мовляв, на ухилянтів не можна покластись на передовій. Це так?
● І. Скучинський:
— Мені відомо чимало випадків, коли ухилянти втікали з позицій і при тім “розривали” фланг. Командир 3-го механізованого батальйону майор Усов вважається безвісти зниклим, а половина його батальйону загинула (це сталось у липні минулого року) через те, що ухилянти з іншої частини покинули бойові позиції й утекли.
Але знаю й інші приклади, коли зброю до рук брали звичайні хлопці, “не народжені для війни”, і згодом вони ставали хоробрими бійцями. На війні кожен показує, хто він насправді.
Дуже важливий не лише правильний рекрутинг, але й ефективне формування підрозділів. Поясню, як це працює, на прикладі розвідувальної роти (це мені ближче). Розвідгрупа складається з восьми бійців. Припустімо, п’ятеро з них — розвідники або стали ними під час повномасштабного вторгнення. І групу підсилили трьома “окозаченими” — так я називаю тих, кого зловили й мобілізували. Отже, кістяк групи — бойовий, загартований у боях, саме в них і навчатимуться ті троє, підсвідомо прагнучи дотягнутись до їхнього рівня.
Якщо ж командиром стане офіцер, який ще вчора сидів на військовій кафедрі, а йому у підпорядкування дадуть тих, кого зловили й мобілізували, — наслідки очевидні.
А позбавляти громадянства й випускати з країни всіх ухилянтів ні в якому разі не можна. Україна у нас одна. До строю стануть усі. Рано чи пізно. Скажу більше. Як на мене, громадянства варто позбавляти українців призовного віку, які сидять нині за кордоном і не хочуть повертатись, щоб не воювати. Бо справжній чоловік — це той, хто бере зброю до рук і йде захищати жінку, дітей, матір, свою Вітчизну.
