Росія з її імперськими амбіціями є найбільшою та найактуальнішою загрозою для Північноатлантичного альянсу. Про це йдеться у дослідженні Німецького товариства зовнішньої політики (DGAP), яке базується на інформації джерел у військових колах і розвідці країни.
Диктатор Володимир Путін давно зацікавлений у відновленні так званої величі Росії та зменшенні впливу НАТО і ЄС. Мислення президента РФ грунтується на аналогіях із царською Російською імперією та Радянським Союзом сталінської епохи. Путін не зважає на кордони країн, що виникли після розпаду СРСР, наголошують аналітики DGAP.
На їхнє переконання, після закінчення інтенсивних бойових дій в Україні московському режиму знадобиться 6 — 10 років для відновлення армії та збройного потенціалу. Щойно РФ матиме певність у своїх силах, вона може напасти на країни Балтії.
Водночас голова Служби зовнішньої розвідки Олександр Литвиненко заявив, що російська влада вважає повномасштабну війну проти України важливим, але не єдиним фронтом. Москва переконана, що веде світову війну зі США та Заходом загалом. І готує агресію проти Молдови та країн Балтії.
“Підготовка до майбутньої агресії проти інших держав є одним із завдань Кремля, — зазначає Литвиненко. — Наразі пріоритет — Молдова і країни Балтії — Литва, Латвія, Естонія, тобто вся західна частина колишнього СРСР. Кремль уже розпочав таку роботу. Привід — порушення прав російськомовних (передусім у Латвії та Естонії). Москва вже волає про утиски російськомовних у Балтії та право народів на самовизначення”.
З висновками голови Служби зовнішньої розвідки України погоджується і президент Латвії Едгарс Рінкевичс. “Судячи зі заяв російської пропаганди та деяких російських офіційних осіб, РФ мріє відновити Російську імперію, — наголосив він. — І тут мовиться не тільки про країни Балтії, Молдову чи Казахстан, а й про Фінляндію. Росіяни не говорять про Радянський Союз, а про Російську імперію ХІХ століття. Якщо вони вважатимуть, що перемогли в Україні (не обов’язково переможуть, але вважатимуть, що перемогли), то, ймовірно, матимуть спокусу перевірити НАТО на стійкість”.
— Чи справді Путін може відважитися на війну проти країн Північноатлантичного альянсу?
— Це, безперечно, можливо, — каже політолог Ігор Рейтерович. — Такий сценарій Путін тримає на столі як мінімум з минулого року для того, щоб вийти з тієї ситуації, в яку потрапив в Україні, або щоб утримати владу і завершити цю війну з мінімальними втратами для себе. Саме напад на країни НАТО може стати для очільника Кремля непоганим варіантом.
— Невже Путін не бачить тут ризиків для себе?
— Ні, він вважає серйозним суб’єктом стару Європу, Сполучені Штати, але не НАТО, — наголошує директор Центру дослідження проблем громадянського суспільства Віталій Кулик. — В очах Путіна НАТО аж ніяк не таке, яким було в часи Радянського Союзу. Це нині радше клуб, ніж суб’єкт військово-політичного протистояння. У Москві вважають, що підтримка Заходом України — це стеля і немає серйозних ризиків наразитися на ще більшу відсіч.
— Які сценарії нападу на країни НАТО можливі?
● В. Кулик:
— Є різні сценарії, до яких може вдатися Путін. Напад на країни Балтії можливий для підвищення ставок — щоб вирішити, наприклад, питання в Україні. Ще один варіант — спровокувати переворот та військову активність на Балканах і відкрити там новий фронт та здобути нові важелі впливу на Захід. А ще можливе створення міграційної кризи у Фінляндії та у Польщі із застосуванням якихось ПВК чи “Шторм-Z”.
Мета одна — перевірити НАТО на стійкість і готовність застосувати статтю 5 Північноатлантичного договору про колективний захист. Сам я сумніваюся, що Альянс на це піде.
— Так, це може бути напад не безпосередньо РФ, а спеціально створених нею терористичних організацій, — додає політолог Ігор Петренко. — Якщо Росія повністю поглине Білорусь, то може створити конфлікт із країнами НАТО через неї, а далі втрутитися у ситуацію вже не як агресор, а як “миротворець”. Крім того, Кремль може спровокувати проросійський переворот у Молдові і створити точки напруження на кордоні з Румунією чи з якоюсь іншою країною НАТО.
Усі ці сценарії абсолютно ймовірні. І нинішня риторика з приводу того, щоб зменшити допомогу Україні, чи стосовно того, що їй варто надавати, а що ні, може створити проблеми для самих європейців.
● І. Рейтерович:
— Зрозуміло, тут не йдеться про якусь окупацію чи початок Третьої світової війни. Для Путіна це може бути шанс спровокувати ширший конфлікт, а потім, через декілька днів, різко здати назад і сказати: “Сідаймо за стіл перемовин і вирішуймо це питання, щоб не починати Третьої світової”. І країни НАТО можуть піти на такі перемовини. Це за умови, що до того часу Альянс існуватиме в тому форматі, в якому існує сьогодні. Бо є небезпека певних змін у разі приходу Трампа до влади у США.
— Німецькі дослідники вважають, що напад РФ на країни НАТО може статися через декілька років. Як вони обгрунтовують свої прогнози?
— Аналітики переконані: щойно в Росії не буде потреби відбиватись від ЗСУ, вона негайно скерує все доступне виробництво на військову продукцію для максимального накопичення, — зазначає заступник директора Агентства моделювання ситуацій Олексій Голобуцький. — Щоб більше у розпалі бойових дій не позичати у Північної Кореї і не обмінювати в Ірану. За даними експертів, Росія зосередиться на відновленні своїх сухопутних та повітряних військ, втрати яких в особовому та матеріальному складі найбільші.
Водночас автори дослідження підрахували, що Росія може готувати близько 280 тисяч новобранців на рік. За шість років це буде близько 1,7 мільйона, а за 10 років — 2,8 мільйона осіб, які пройдуть військову підготовку.
— Чого в разі протистояння з Альянсом може досягти Путін?
● І. Петренко:
— Мета Путіна полягає не лише в тому, щоб Україна втратила свій суверенітет, а в тому, щоби послабити Захід, максимально розколоти НАТО і розширити вплив РФ, абсолютно автократичної, дикої, нецивілізованої країни.
● І. Рейтерович:
— Зрозуміло, що шансів перемогти у війні з НАТО в Путіна взагалі нема. Росія не має такої потуги і таких ресурсів, як Північноатлантичний альянс. Але спровокувати кризу, зробити її максимально глобальною та публічною Путін може.
Це може бути така собі Карибська криза №2, тільки з використанням конвенційної зброї. А потім — різкий “відкат”, перемовини, поділ сфер впливу. І тоді до сфери впливу Росії Путін намагатиметься записати Україну. Деяким європейським країнам це може здатися меншим злом проти великої війни, яку розв’яже РФ.
— Наскільки ймовірно, що випробувати НАТО на міцність Путін може саме через 6 — 10 років?
● І. Рейтерович:
— Якщо війну в Україні буде заморожено найближчим часом, напад може статися раніше ніж через 6 — 7 років. Зверніть увагу: Путіну не 50 і не 60. Він хоче піти з поста з розумінням, що виконав свою місію. Вона в нього абсолютно схиблена та збочена — відновлення Російської імперії. Але для цього потрібен час. Тому може йтися про те, що вже за 2 — 3 роки Путін захоче втілити свої плани.
● І. Петренко:
— Путін схильний до прорахунків, тобто до помилок. Перед вторгненням в Україну він вважав, що в РФ досить сил для захоплення Києва. Але цього не сталося. Так і тепер. Путін може піти проти НАТО швидше, ніж накопичить удосталь ресурсів.
● О. Голобуцький:
— Аналітики, прогнозуючи можливий напад РФ, відштовхувалися від її економічних, демографічних та мобілізаційних показників. Але це один із варіантів. Не факт, що Путін піде проти НАТО, Ще кілька таких перемог на виборах у західних країнах, як були у Словаччині та Нідерландах, то й не треба буде ніяких війн — домовляться і так.
— Як вважаєте, чи допомагатиме нам НАТО активніше, аби не дійшло до збройного протистояння з Росією безпосередньо?
● І. Рейтерович:
— З одного боку, це може мати дещо інші наслідки: НАТО, і європейські країни зокрема, почнуть більше вкладати у себе, тобто дбатимуть про свій захист. З другого — є сподівання, що ситуація матиме прямий зв’язок із допомогою Україні. Як на мене, ми бачимо тільки верхівку планів НАТО. Альянс не викладає нам їх цілком. Я думаю, що ключовий сценарій, прописаний на Заході, — це саме допомога Україні.
Там розуміють: треба зробити все для того, аби Росія максимально втратила свій потенціал, ведучи війну проти України. Як варіант це призведе до певних внутрішніх потрясінь у Росії, пошуку винних, початку умовних репресій і зміни влади, врешті-решт. Такий розвиток подій може відтермінувати або взагалі нівелювати можливість великої війни.
● О. Голобуцький:
— Західна еліта, можливо, і хоче допомагати нам, але бере до уваги настрої суспільства. А рівень підтримки України серед населення західних країн знижується. Тамтешні виборці багато чого не розуміють. Вони не воюють, це не їхня війна, вони вважають, що їхні країни досі чудово жили з Росією. Тому є сумнів у тому, що Захід допомагатиме нам активніше.
● І. Петренко:
— Триває дискусія стосовно того, чи має Захід достатньо ресурсів для того, щоб надати їх Україні, аби вона могла перемогти. Звідси з’являються різні пропозиції на кшталт замороження конфлікту чи переведення його у фазу низької інтенсивності.
Як на мене, це помилкова стратегія. Бо Росія в цей час також готуватиметься. Заходу нині варто бути згуртованішим — таким, яким він був на початку масштабного вторгнення РФ в Україну. Американський та європейський істеблішмент повинен апелювати до своїх виборців, акцентуючи увагу на загрозах, які можуть виникнути у разі поступок Путіну в контексті України. Адже будь-які поступки з боку Заходу Росія матиме за слабкість.
