Неабиякий резонанс викликали результати нещодавнього опитування Фонду “Демократичні ініціативи” на тему корупції у виконавчій владі. 78% українців заявили, що президент безпосередньо відповідальний за зловживання у Кабміні та обласних військових адміністраціях.
На такі висновки влада відреагувала вкрай нервово. Мовляв, запитання соціологів були не цілком коректними. Секретар РНБО Олексій Данілов наголосив: “Соціологія в умовах війни — це ефективна зброя і висока відповідальність”. На його переконання, погано, коли те, що ми робимо в умовах війни, не допомагає фронту, ще гірше — коли шкодить.
Чи виправдані висновки українців про те, що президент Володимир Зеленський відповідальний за корупцію? Дискутуємо на цю тему з головою Центру спільних дій, колишнім віцепрем’єром України з питань європейської інтеграції Олегом Рибачуком, виконавчою директоркою Центру протидії корупції Дарією Каленюк та головою правління Центру прикладних політичних досліджень “Пента” Володимиром Фесенком.
— Як ви вважаєте, чи справедливо нині покладати відповідальність на президента за корупцію у виконавчій владі?
● О. Рибачук:
— Коли вся влада зосереджується в одних руках, то і відповідальність лягає на того, у чиїх вона руках. Додам, що насправді йдеться не про те, що Зеленський корумпований, а про те, що у структурах, підпорядкованих президентові, панує корупція.
Людей на посади у ці структури делегує глава держави. Зрозуміло, не все він робить особисто — багато призначень на відповідальності Офісу президента, зокрема його керівника Андрія Єрмака, який фактично є кадровиком цієї країни. І дуже багато скандалів виникає саме навколо тих структур, на чолі яких стоять умовні друзі Єрмака.
● В. Фесенко:
— Відповідальність буває різною — політичною, правовою, кримінальною, моральною і так далі. Якщо ми говоримо про президента, то так, у широкому сенсі можна говорити про його політичну відповідальність, щоправда, не завжди. Правової, тим паче, кримінальної відповідальності президент за корупцію інших людей не несе.
Зауважу, що водночас соціологічні опитування засвідчують високий рівень довіри до президента — 80%, а іноді більше. Люди кажуть, що Зеленський відповідальний за корупцію, та одночасно йому довіряють. Як пояснити цей парадокс? Коли людей питають про ставлення чи довіру до президента, то вони оцінюють не тільки проблему корупції, яка справді є, але й діяльність президента як верховного головнокомандувача, як провідника зовнішньої політики, і тут їхні оцінки позитивні. Отже, у соціологічних опитуваннях важливо зберігати наукову, не кажу вже про політичну, коректність. На мою думку, у згаданому опитуванні були методологічні помилки.
— Що означають результати цього дослідження для Зеленського?
● В. Фесенко:
— Це попередження президентській команді, що на проблему корупції треба звертати посилену увагу. Ця проблема знову стала актуальною і навіть в умовах війни викликає незадоволення людей. Тому боротьба з корупцією має бути одним з головних пріоритетів влади.
● О. Рибачук:
— Зеленський не повинен вдавати, що тема корупції не стосується його та його найближчого оточення. Йому треба не відмежовуватися від цього негативного явища, а сприяти його викоріненню. Варто змінювати модель управління державою. Бо вона контрпродуктивна, демотивує чиновників. Не повинно бути так, що міністр оборони чи керівник антикорупційної структури дістає команди з Банкової, а відповідає за дії сам.
Урешті-решт, тема корупції у владі актуальна під час кожних виборів. Час слави і високих рейтингів швидко минає. У Зеленського вже був період, коли рівень його підтримки різко знизився (перед великою війною). Тому він мав би вже замислитися про небезпеку зосередження влади в одних руках.
● Д. Каленюк:
— Народ хоче, щоб призначення відбувалися не за принципом “хто лояльніший до президента і хто друг Єрмака”, а за принципом “хто доброчесніший та ефективніший на посаді під час воєнного стану”. Суспільство, наприклад, не розуміє, чому головним відповідальним за справедливість від Зеленського є Олег Татаров (заступник керівника Офісу президента, якого називають негласним куратором силових органів. — Авт.) — людина, яка сама була підозрювана НАБУ в корупції, але використала політичний вплив президента на Офіс генпрокурора, і той забрав справу від НАБУ й передав до СБУ, де її було успішно поховано.
Результати цього соціологічного дослідження — тривожний дзвіночок для Зеленського, що народ усе бачить. Піар-кроків, коли президент каже, що корупція — це держзрада під час війни, суспільство не сприймає. Воно хоче бачити конкретні, прагматичні, професійні кроки. І передусім йдеться про те, кого та як президент призначає на відповідальні державні посади.
