“Відсьогодні я йду в СЗЧ до встановлення чітких термінів служби”, — про це у соцмережі повідомив військовослужбовець 56-ї ОМБр Сергій Гнезділов, який, як він вказав, має за плечима п’ять років бездоганної солдатської служби.
“Нас переконують, що піхоту, яка вивозила цю війну на своїх плечах, нема ким міняти, — зазначає боєць. — 5 мільйонів військовозобов’язаних чоловіків кажуть військовому на нулі, що це не їхня війна і що він має бути там до самої перемоги”. Захисник вважає, що його вчинок має змусити владу вирішити питання демобілізації. “Питання перепочинку піхоти та встановлення чітких термінів служби на нулі — це питання національної безпеки”, — наголосив він.
У суспільстві до вчинку Сергія Гнезділова поставилися двояко. Хтось вважає, що це — відчай, а хтось — що зрада. Водночас у владі заявили, що до середини осені мають підготувати законопроєкт про демобілізацію. Однак, як повідомив секретар комітету ВР з питань нацбезпеки, оборони та розвідки Роман Костенко, не факт, що в документі будуть вказані чіткі терміни служби. Можливо, будуть лише “встановлені механізми, прив’язані до указу президента або інших факторів”.
— Проблема СЗЧ (самовільне залишення частини) є, і, на жаль, вона прогресує, — каже ветеран російсько-української війни Олег Симороз. — У моєму підрозділі, до речі, теж були люди, які покинули військову частину, і це люди, які служили з 2022 року — добровільно, чесно, які провели три-чотири бойові ротації по 5 — 6 місяців. Чому так стається? Бо багато хто просто не витримує несправедливості. Військові не розуміють, чому одні постійно на нулі, ризикують своїм життям та здоров’ям і не мають можливості бачитися з рідними, а інші живуть звичним життям — працюють, ходять по клубах, спортзалах та постійно перебувають зі сім’ями.
— Як ви розцінюєте дії тих, хто покидає військо, бо не готовий воювати два-три роки й більше?
● О. Симороз:
— Таких методів впливу на владу, як СЗЧ, я не підтримую. Якщо ти пішов з частини в умовах бойових дій, то це взагалі жахливо. Я прирівнюю таке до дезертирства, до зради, тому що ти послаблюєш лінію нашої оборони. Навіть якщо ти покинув військову частину не в умовах бойових дій, все одно такого вчинку не схвалюю. Нині важко всім, хто на фронті. Якщо всі “підуть у СЗЧ”, то хто тоді оборонятиме країну? Якийсь дурень, який не може публічно заявити, що пішов додому на час, доки влада визначиться з демобілізацією?
— Якби це був 2022-й або 2023 рік, я б вчинок Сергія Гнезділова категорично засуджував, — коментує ситуацію військовослужбовець ЗСУ Ігор Криворучко. — Нині ж я його не засуджую, але й не підтримую. Треба розуміти, що героїзм і патріотизм, якими ми керувалися, коли добровільно йшли до військкоматів після 24 лютого 2022 року, мають “термін придатності”. Спочатку ми ходимо в “посадки” й готові вигризати зубами кожен метр землі, жертвуючи собою. Але з часом цей героїзм і патріотизм сходять нанівець. Через психологічну і фізичну втому, через накопичення хвороб.
— Як на мене, вчинок Сергія Гнезділова абсолютно пересічний, — зазначає громадський активіст, ветеран російсько-української війни Геннадій Друзенко. — Згідно з офіційною статистикою, тобто якщо брати кількість порушених кримінальних справ або досудових розслідувань, у нас 80 тисяч військовослужбовців самовільно залишили частину. Загалом цих випадків, мабуть, значно більше, бо їх неохоче реєструє ДБР.
І проблема тут не лише у невизначеності термінів мобілізації. Проблема в тому, що тягар цієї війни не розподілений у суспільстві справедливо — кількасот тисяч служить третій рік або й довше, а у решти життя налагодилося. Багатьом незрозуміло, чому з приблизно 5 мільйонів осіб мобілізаційного резерву в нас до захисту країни залучено лише мільйон. Несправедливо розподілений тягар війни й серед тих, хто одягнув військову форму: хтось сидить у штабі й ночує у м’якому ліжку, а хтось не вилазить із шанців та підвалів на сході чи на півдні. Демарш Сергія Гнезділова — це виклик несправедливому правопорядку. Тихий “СЗЧ-шник” — це правопорушник. А людина, яка це робить прилюдно із відчуттям власної правоти, — це, як на мене, революціонер, що кидає виклик усій системі.
— Як вважаєте, чи може проблема СЗЧ тепер набути ще більших масштабів?
● І. Криворучко:
— Проблема СЗЧ уже має величезні масштаби. Я на свої очі бачив, як супермотивовані, навчені, ідейні бійці йшли з частини. Знаю випадки, коли це робили люди, які служили в аеророзвідці (а аеророзвідник — це одна з найбезпечніших військових спеціальностей), бо відчували перевтому.
Генеральський та вищий офіцерський склад, як і політичне керівництво, переважно ніколи не були солдатами й не розуміють, що навіть метал має властивість втомлюватися. Вони вважають, що навченого солдата краще не відпускати, бо “зелений” солдат, який прийде йому на заміну, — це не гідна заміна. Та насправді навіть навчений солдат, який колись сам був здатний втримувати позицію, тепер цього не зробить.
Раніше ти виходив на позицію, хапав лопату, щоб облаштувати собі хоч якесь укріплення, і був готовий до бою. Міг постійно не спати або спати в дуже рваному режимі. Але так вічно бути не може. Себе можна налаштувати на те, що треба ще трішки потерпіти й що після цього виходу тобі залишається ще якийсь час до демобілізації. Але не можна мотивувати себе, коли знаєш, що це безконечність і що єдиний твій шлях — це смерть або каліцтво...
— Проблема СЗЧ може розростися до більших масштабів, якщо не буде знайдено механізму швидкого повернення втікачів до частини, — стверджує військовослужбовець ЗСУ Сергій Пархоменко. — Про такі випадки треба одразу повідомляти компетентні органи, і наступного дня правоохоронці мають повертати порушників на службу. Бо нині, поки не проведуть розслідування, поки не внесуть справу до ЄРДР, ніхто не шукає і не повертає втікачів до частин.
● Г. Друзенко:
— Як на мене, передусім треба вирішувати проблему соціальної нерівності та несправедливості. Якщо цього не зробити, то фронт з часом може обвалитися.
— Як гадаєте, чи ухвалить усе-таки влада рішення про терміни демобілізації?
● І. Криворучко:
— Це буде тестом для влади. Вона повинна розуміти, що такий крок життєво потрібен для підтримання моралі війська й для захисту нашої країни. Людей, які на фронті від 24 лютого 2022 року чи ще довше, серед живих лишилося не так багато, тож замінити їх не проблема.
● Г. Друзенко:
— Найімовірніше, термінів демобілізації не буде визначено, бо демобілізація у нас відбувається після скасування воєнного стану, це взаємопов’язані речі. А от справедливу ротацію варто було б забезпечити. Я б на місці влади спробував почути цей дзвоник. Бо якщо його не почути, то ні зброя, ні фінанси, ні плани перемоги не врятують нас від катастрофи.