Нещодавно у Рівному чоловік по-звірячому побив 20-річну дружину й вигнав її з трирічною дитиною з хати. Бідолашна мусила декілька днів жити в гаражі, зрештою звернулася до поліції. І це, на жаль, непоодинокий випадок. За 11 місяців минулого року до правоохоронців надійшло майже 244 тисячі заяв та повідомлень щодо вчинення домашнього насильства!
У суспільстві побутує думка, що говорити про домашнє насильство тепер не на часі. Мовляв, у країні війна, родичі самі розберуться. Та чи справді цю проблему варто замовчувати? І що робити тим, хто постраждав від хатнього тирана?
— Під час повномасштабної війни ця проблема загострилася, — каже Альона Кривуляк, директорка департаменту Національних “гарячих” ліній ГО “Ла Страда — Україна”. — Рівень агресії у суспільстві значно зріс, спалахи домашнього насильства почастішали й вони все більш жорстокі. Наприклад, кривдники б’ють жінок ременем по оголеному тілу чи завдають ударів відірваними ніжками табуреток... За дев’ять місяців 2023 року на нашу “гарячу лінію” ми отримали майже 30 тисяч звернень, і 90% з них стосувалися саме домашнього насильства.
Зауважу, що набагато більше постраждалих не звертаються за допомогою. Тож показники офіційної статистики щодо потерпілих можна сміливо множити на три, й отримаєте реальну кількість постраждалих осіб від домашнього насильства.
— До вас звертаються лише жінки?
— 70% постраждалих — жінки, а 30% — чоловіки здебільшого поважного віку, які страждають від фізичного, психологічного чи економічного насильства з боку своїх дорослих дітей і онуків. Наприклад, дідусь не хоче віддавати свою пенсію і до нього рідні застосовують фізичну розправу. В умовах повномасштабної війни погіршилася економічна ситуація, зріс рівень безробіття, усе це “сприяє” домашньому насильству. Зросла кількість звернень від осіб 60+. Але переважно вік постраждалих — 30 — 40 років.
Зауважу, що для дітей та молоді в нас працює окрема “гаряча лінія”, на яку за 9 місяців минулого року ми отримали 88 679 звернень, приблизно 10 тисяч стосуються домашнього насильства.
— З яких регіонів найбільше звернень?
— Найвищі показники за кількістю звернень у Києві, Київській, Харківській та Дніпропетровській областях. Зазвичай йдеться про великі області, міста-мільйонники, регіони, які прийняли велику кількість ВПО.
Ми отримуємо звернення щодо домашнього насильства й від жінок за кордоном. Там чоловіки часто залякують своїх дружин: мовляв, звернешся за допомогою у чужій країні, то тебе депортують.
— А, наприклад, у західних областях України своя специфіка, адже там дуже релігійні громади з патріархальними принципами, — додає Микита Пермяков, психолог, координатор Психологічного центру “Еквілібріум” в Одесі. — Якось одна жінка розповіла місцевому священнику, що чоловік її кривдить. А той відповів, що вона повинна все терпіти, має бути хорошою дружиною, бо вона шия, а чоловік — голова. Коли скривджена жінка звернулася до нас за допомогою, ми наполягали, щоб вона негайно забрала дітей і приїхала в Одесу. Витрати на це ми брали на себе. Жінка пообіцяла подумати й зникла. А коли наступного разу чоловік знову її бив, за неї заступився її 8-річний син. Батько схопив його за руку й зламав її. Тож невдовзі жінка таки приїхала до нас з дітьми через страх саме за них. До речі, тепер її життя налагодилося і у неї є вже інший чоловік.
— Які нові тенденції фіксуєте?
● А. Кривуляк:
— Під час повномасштабної війни почали фіксувати звернення щодо насильства у сім’ях військовослужбовців. Коли військовослужбовець після тривалого перебування на передовій їде у відпустку додому, то він може бути травмований як фізично, так і емоційно. І власне свою агресію може виплескувати на членів родини. Також маємо зафіксовані факти домашнього насильства і з використанням зброї, зокрема для залякування членів сім’ї. Схиляємо голови перед нашими захисниками, але не можна виправдовувати насильницькі дії щодо своєї сім’ї тим, що ти був на передовій.
● М. Пермяков:
— Є чимало людей, які раніше не чинили домашнього насильства, але через пережитий травматичний досвід на війні вони це починають робити. І тут проявляється ще одна проблема — відсутність якісної психологічної реабілітації для військовослужбовців.
— Часто домашнім насильством вважають лише фізичну агресію з боку кривдника. Але йдеться й про інші види агресії. Чи не так?
● М. Пермяков:
— Не менш серйозною проблемою є психологічне насильство, яке, до речі, дуже часто передує фізичному. Наприклад, партнер шантажує жінку — “Подивися, якою ти стала товстою, погано готуєш, я піду до іншої”, або ж обмежує її у чомусь, забороняє спілкуватися з подругами, родичами. Часто постраждала почувається психологічно травмованою та співзалежною, і виправдовує кривдника: мовляв, він — хороша людина, просто у нього складне життя, важка робота, і це я винна в тому, що він так поводиться.
Ще один вид — економічне насильство. Скажімо, заборона жінкам виходити на роботу, бо, мовляв, вони мають сидіти вдома й займатися дітьми. Чи контроль фінансів: чоловік видає жінці певну суму й вимагає чеки її витрат. А є випадки, коли чоловік не давав жінці гроші навіть на ліки.
Зауважу, що економічне насильство присутнє й з боку жінок. Часто це маніпуляція обов’язком — ось ти не чоловік, бо заробляєш мало грошей...
Ще один вид — сексуальне насильство, тобто сексуальна дія або дія з інтимним підґрунтям без згоди однієї зі сторін. Наприклад, примусовий перегляд фільмів для дорослих, змушування до сексуальних практик. Це й ситуація, коли батько чи мати ходять у помешканні голі, а діти це бачать, або ж коли вони чують чи бачать, як батьки займаються сексом.
● А. Кривуляк:
— І, на жаль, випадки сексуального насильства ми фіксували у сім’ях військовослужбовців. Часто звертаються жінки, які починають розмову зі слів: “Мені страшно сказати, що я вже не хочу сексу, бо він озвіріє”. Військовослужбовці виправдовують таку поведінку тим, що тривалий час перебували без жінки, і що вони у відпустці, тож секс має бути постійно...
— З якими викликами стикаються постраждалі від домашнього насильства в Україні?
● А. Кривуляк:
— Багато постраждалих кажуть про те, що, звертаючись до поліції, чують у відповідь, що питання домашнього насильства — не на часі. І це величезна проблема! Адже часто для постраждалих пересилити себе й звернутися по допомогу, ще й в умовах повномасштабної війни, уже дуже великий крок. Нерідко вони дорікають собі за те, що відволікатимуть державу від найголовнішого завдання. Але коли ситуація стає нестерпною, і постраждалі особи розуміють, що їхнє життя може обірватися не через те, що у будинок може потрапити ворожа ракета, а через те, що рідна людина може тебе вбити, то шукають допомогу.
Ще один виклик — жорстка фінансова залежність від кривдника. Жінки не завжди мають можливість знайти таку роботу, щоб і житло винайняти, і дітей утримувати. Тому часто вирішують залишитися з кривдником, терпіти, але мати дах над головою.
— Як діяти у випадку домашнього насильства?
● А. Кривуляк:
— Найперше — потрібно звернутися у поліцію. Обов’язково попросіть, щоб до вас направили спеціальну поліцейську мобільну групу з протидії домашнього насильства. Якщо ризик вчинення повторного насильства дуже високий, поліція може видати терміновий заборонний припис кривдникові: він змушений буде до 10 діб покинути приміщення, де проживає постраждала особа, навіть якщо це приміщення належить йому.
За цей час жінка матиме змогу вирішити, як діяти далі. Наприклад, можна в судовому порядку оформити обмежувальний припис. Тоді кривдник не матиме права контактувати, розшукувати, переслідувати постраждалу чи контактувати з їхніми дітьми під страхом притягнення до кримінальної відповідальності. Зауважу, що кожна людина в Україні, яка постраждала від домашнього насильства, має право на безплатного державного адвоката. Потрібно лише звернутися у Центр безоплатної правової допомоги.
Також постраждалі від домашнього насильства можуть отримати місце в притулку для постраждалих на термін до трьох місяців. У шелтерах постраждалим надають психологічну, юридичну консультацію, можуть допомогти з пошуком роботи. У великих обласних центрах діють кризові кімнати, куди поліція може відвести тут і зараз.
● М. Пермяков:
— Коли викликаєте поліцію, обов’язково простежте, щоб було складено відповідний протокол. Якщо при вчиненні домашнього насильства були присутні діти, потрібно, щоб їх було вписано у протокол. Адже дитина, яка є свідком насильства, автоматично отримує статус постраждалого.
Якщо вам було завдано фізичних травм, обов’язково попросіть направлення на судово-медичну експертизу. У мобільному телефоні під іншим ім’ям можна записати номер соціального працівника або кейс-менеджера мобільної бригади, і у кризовий момент зателефонувати й сказати якусь кодову фразу. Також напоготові має бути “тривожна валіза”. У ній повинні бути документи чи копії документів, запас грошей і ліків, які жінка чи дитина мають вживати постійно.
— Яке покарання загрожує кривдникам?
● А. Кривуляк:
— Якщо це сталося вперше чи навіть вдруге, то кривдникові загрожує штраф, громадські роботи, адміністративний арешт. Якщо домашнє насильство сталося вже втретє, або ж воно призвело до розладів здоров’я, втрати працездатності потерпілого тощо, то кривдникові може загрожувати навіть позбавлення волі на строк до двох років.
