“Якого біса ми чекаємо? Українці хочуть не теплих слів, а зброї, щоб довести справу до кінця. Чому ми завжди такі повільні? Як нам дивитися в очі цим людям і пояснювати зволікання?” — такі різкі запитання колишній прем’єр Британії Боріс Джонсон адресував урядові своєї країни, а також керівництву США та інших західних держав.
Політик закликав Захід надати Україні переносні зенітні ракетні комплекси для знищення російських гелікоптерів, системи протиповітряної системи Patriot для захисту від нападу з повітря і далекобійні ракети для ураження ворожих позицій, зокрема ATACMS та Storm Shadow, які виявилися надзвичайно ефективними.
Боріс Джонсон наголосив: якщо західні країни нададуть максимум військової підтримки, то користь від такого кроку значно перевищить їхні витрати. “Протягом усієї цієї війни ми недооцінювали українців та переоцінювали Путіна. І сьогодні робимо те саме... Якщо Путін здобуде перемогу — а йому потрібно втриматися принаймні на шматку території, захопленої після 24 лютого 2022 року, — жахлива звістка облетить світ, що це був момент, коли демократії пообіцяли протистояти автократіям, але провалили цей іспит. Історія України буде про українське військо із лев’ячим серцем, яке зрадив Захід”, — резюмував політик.
А й справді, чому західні партнери не поспішають надавати Україні зброю, яка могла б переломити хід війни? Про це — у розмові з експертом-міжнародником Вадимом Трюханом, координатором групи “Інформаційний спротив” Олександром Коваленком та політичним аналітиком Ярославом Макітрою.
СТРАХ ПЕРЕД РОСІЄЮ
— Чи погоджуєтеся з Борісом Джонсоном, який каже про те, що західні партнери надто повільні в наданні Україні військової допомоги?
● В. Трюхан:
— Так, нині бачимо неготовність Заходу дати нам ту зброю, яка стане переломною і допоможе нашій армії завдати нищівної поразки агресору. І на це є низка причин. Перша і головна — нерозуміння Заходу, що робити з Росією. Бо у разі, якщо Україна перемагає, настає момент неконтрольованої хаотизації ситуації у країні, яка програє, — з незаконними приватними військовими компаніями, яких там наплодилось десятки, з громадянськими війнами, з боротьбою регіональних еліт і так далі. Захід вважає, що буде краще, якщо Росія залишиться у тому вигляді, в якому є, а не розпадеться на кілька держав унаслідок поразки у війні проти України.
Крім того, якщо РФ зазнає поразки, це означає, що її потрібно демілітаризувати, зокрема позбавити ядерної зброї. Але, з огляду на масштаби держави і на її запаси зброї, зокрема й масового знищення, Захід з острахом дивиться на цю ситуацію. Там немає стратегії врегулювання кризи, зумовленої потребою демілітаризації Росії.
● Я. Макітра:
— Думка стосовно того, як вирішити питання війни в Україні, на Заході не однорідна. Більшість політичних еліт у США та ЄС (за винятком хіба що Угорщини) вважає, що Росія не повинна перемогти. Але яким має бути закінчення війни — тотальний розгром держави-агресорки, укладення якихось договорів, — одностайності немає. Єдине, чого всі прагнуть на Заході, щоб цей конфлікт не поширився на їхню територію. З огляду на це й вирішують, наскільки та в якій формі варто допомагати Україні, щоби не спровокувати ще більше Росію. Таким самим міркуванням керуються і у випадку, коли надають зброю. Це елементарний страх.
БРАК ЗБРОЇ
— Є версія, що західні країни не були готові до такої масштабної війни й не мають достатньо озброєння, яким могли би поділитися з нами. Чи підтримуєте її?
● В. Трюхан:
— Так. Брак “зайвої” зброї у ключових країнах-постачальниках також є причиною млявої допомоги Україні. Західні держави не мають значних запасів озброєння. Недарма найболючіша проблема, яку нині намагається розв’язати ЄС, — це збільшення виробництва артилерійських снарядів. До речі, тема “мільйон снарядів для України” набула скандальності, бо дуже важким був процес узгодження, дуже важко триває її реалізація.
● О. Коваленко:
— Останніми роками деякі країни Заходу не так підвищували свою бойову готовність, як імітували це. Для прикладу, коли Іспанія вирішила передати Україні свої танки Leopard2 А4, то після перевірки їх боєздатності виявилося, що майже всі вони технічно непридатні до бойових дій, і довелося їх ремонтувати. Така сама ситуація була і в Німеччині — танки перед відправленням до України проходили техобслуговування і ремонт. Західні країни не можуть постачати нам несправну техніку. А ремонт займає багато часу. Навіть у тих країнах, де розвинені ремонтні бази.
● Я. Макітра:
— До війни такого масштабу деякі держави справді могли бути неготовими, це для них виклик. Але якщо говоримо про США чи про лідерів ЄС — Францію та Німеччину, то це потужні економічні держави, вони здатні налагодити ефективне виробництво зброї у доволі стислі терміни. Тому зволікання через цю причину може бути тимчасовим — протягом найближчих пів року або трохи довше. Якщо ж буде налагоджено виробництво, зокрема у США, де заплановано виготовлення дуже великої кількості зброї, якщо будуватимуть заводи спільно з Україною, про що вже йдеться, це швидко змінить ситуацію на краще.
ПОЛІТИЧНІ МОТИВИ
— Наскільки внутрішньополітична ситуація у країнах-партнерах впливає на постачання нам зброї?
● В. Трюхан:
— Безумовно, вона дається взнаки. Яскравий приклад — президентські вибори у США заплановані на 2024 рік. Не відкидаю, що адміністрація Байдена протягом цього року дозовано підходила до надання Україні потужної зброї, щоби залишити собі певні можливості на наступний рік — продемонструвати динаміку “переможця” та нівелювати негативний шлейф виходу американських військ з Афганістану.
Тепер Польща поринула у вибори і серйозно зменшила активність у підтримці України, та сподіваюся, що після парламентських перегонів, після створення коаліції поляки активізуються.
У Британії був доволі турбулентний рік через зміну прем’єрів. Але Британія все ж залишається третьою країною у світі (якщо брати країни, а не ЄС загалом) за обсягами наданої зброї після США та Німеччини.
БЮРОКРАТІЯ І ПРОРОСІЙСЬКИЙ ЛОБІЗМ
— Які ще причини дозованого постачання зброї Україні бачите?
● О. Коваленко:
— Тут варто говорити ще про таку проблему, як бюрократія. Іноді від рішення про надання зброї до фактичного відправлення її в Україну минають місяці.
Понад те, у деяких країнах дуже серйозний проросійський лобізм, і там треба діяти дуже обережно. Наприклад — у Франції депутатка Національних зборів Марін Ле Пен має доволі вагомий голос та конкурентоздатний електорат. У США також проросійські лобісти постійно намагаються впливати на постачання Україні зброї. Вони присутні як у Сенаті, так і в Конгресі. Але, на щастя, не мають більшості.
● Я. Макітра:
— На Заході є політичні сили, які так чи інакше орієнтуються на Москву. Це не обов’язково агентура, а й ті, хто має якісь бізнес-проекти з Росією. Вони намагаються гальмувати надання зброї Україні. Саме тому чуємо заклики Джонсона, якого можна вважати яструбом війни і який з перших днів повномасштабного вторгнення виступав за надання нам військової допомоги, до активнішої підтримки України,
Як на мене, зволікання і надалі ймовірне — у демократичному суспільстві завжди будуть такі “гойдалки”. Але, що можна сказати чітко, західні еліти ухвалили рішення підтримувати Україну економічно та військово. Це вже великий здобуток станом на тепер, а всі інші речі залежатимуть від ситуації на фронті, від розвитку подій у Росії та в тих країнах, які надають нам допомогу.
А ЯКБИ ЗБРОЇ БУЛО ВДОСТАЛЬ?
— Чи могли б ЗСУ звільнити всі окуповані території, якби мали потрібну для цього зброю?
● Я. Макітра:
— Нам потрібна підтримка не лише зброєю, а й розвідданими, санкційною політикою, економічним тиском і так далі. У війні — частково як у спорті. Якщо нам чогось не вистачає і ми це автоматично отримаємо, то це не означає, що наш суперник, у цьому випадку ворог, стоїть на місці. Росія також удосконалює свої можливості. Десь втрачає, а десь здобуває. Тому навряд чи можна говорити про те, що якби ми мали таку-то зброю, то вже могли би туди-то дійти.
● О. Коваленко:
— Ми воюємо і в будь-якому разі повернемо всі наші території. Але нині справді не маємо достатньо зброї. Наприклад, 70 танків Leopard. Їх достатньо? Ні. Чи 14 танків Сhallenger2? Недостатньо. Багато чого не достатньо. Ми самі комбінуємо різні засоби і якось даємо собі раду в цій непростій ситуації.
Загалом треба дивитися, яка саме зброя на конкретний момент нам потрібна — наприклад, через місяць, через два, через три, коли розпочнеться підготовка до чергового наступу. Треба розуміти, що для звільнення одного регіону потрібно більше колісної техніки, для звільнення іншого регіону — гусеничної. Десь знадобиться авіація, а десь — більше морських засобів. Якщо ми в кожному конкретному випадку матимемо потрібну нам зброю і техніку, то це, безумовно, спростить нам завдання зі звільнення наших територій.
