Західні аналітики стверджують: контрнаступ не увінчався значними успіхами, бо головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний, попри рекомендації американців, змінив тактику ведення наступальних операцій. При цьому кілька тижнів на початку кампанії не виходив на зв’язок із командувачем американських сил у Європі.
Тим часом заступниця голови комітету ВР з питань нацбезпеки, оборони та розвідки, народна депутатка від “Слуги народу” Мар’яна Безугла розкритикувала головкома за “недостатньо пророблений план літнього контрнаступу”. І водночас закликала звільнити Залужного за те, що він начебто не має плану дій на наступний рік. “Головнокомандувач ЗСУ не зміг надати план задуму на 2024-й. Ні великий, ні маленький, ні асиметричний, ні симетричний”, — заявила Безугла.
В одному зі своїх дописів у соцмережі депутатка навіть організувала голосування за потенційних кандидатів на місце Залужного. У цьому переліку — і заступник головнокомандувача ЗСУ Михайло Забродський, і командувач Сухопутних військ Олександр Сирський, і начальник Головного управління розвідки Міноборони Кирило Буданов, і колишній головнокомандувач ЗСУ Віктор Муженко.
Разом з тим верховного головнокомандувача Володимира Зеленського критикують за рішення звільнити всіх без винятку голів ТЦК та СП, що нібито призвело до різкого зниження показників мобілізаційних планів. А ще закидають президентові, що він спілкується з іншими військовими керівниками в обхід Залужного, і це, мовляв, заважає головнокомандувачу керувати армією.
Хто ж винен у провалі контрнаступу і наскільки ймовірна відставка Залужного? Дискутуємо на цю тему разом з ветераном російсько-української війни, майором запасу ЗСУ Олексієм Гетьманом, керівником політико-правових програм Українського центру суспільного розвитку Ігорем Рейтеровичем, політичним експертом Вадимом Трюханом та керівником Аналітичного центру “Об’єднана Україна” Ігорем Петренком.
— Як ви вважаєте, на кому лежить більша відповідальність за невдалий контрнаступ — на Зеленському чи Залужному?
● І. Рейтерович:
— По-перше, я не вважаю, що контрнаступ провалився. Так, ми не досягли тих результатів, яких хотіли. Але питання треба ставити так: яких результатів ми могли досягти? Представники політичного керівництва говорили про каву в Ялті за пів року і таке інше. Військові ж були дуже стримані. Вони просили оцінювати не лише тактичні успіхи, а й стратегічні. Стратегічна ініціатива України зберігається до сьогодні. Ситуація в Чорному морі абсолютно на нашу користь. Це дуже важливі речі, які можуть вистрелити в майбутньому.
По-друге, є безліч об’єктивних причин, чому результати виявилися не такими, на які ми сподівалися. І ключовий фактор тут — обсяги й терміни західної допомоги Україні. Тут маю просте запитання: хто в нас відповідає за отримання цієї допомоги? Генштаб чи президент як верховний головнокомандувач разом з міністром оборони? Як на мене, відповідь зрозуміла: це не компетенція Генштабу.
Нагадаю, Залужний наприкінці 2022 року казав, що йому потрібно 300 танків, 600 — 700 БМП, 500 гаубиць і так далі, щоб вийти на рубежі 23 лютого 2022 року. Чи надали Україні достатню кількість усього того, про що він просив? Ні, не надали.
● І. Петренко:
— З’ясувати, чому контрнаступ не вдався, намагаються американці. Вони мають зауваження саме до Залужного через те, що він відійшов від визначеної тактики й не спілкувався зі західними генералами, тобто ігнорував їхні дзвінки. Крім того, кажуть, що головнокомандувач просив дати 1000 бронемашин для контрнаступу, а нам дали 1500. Тому я вважаю, що тут зона відповідальності все-таки головнокомандувача, який розробляє плани.
● О. Гетьман:
— Проблема тут — не у невдалому плануванні наступальних дій, а в тому, що нам бракувало сил та засобів, щоб подолати потужну оборону росіян. Ми зробили максимально можливе, з огляду на ту кількість людей і ту кількість зброї, які мали. У нас було менше особового складу, менше артилерії, менше снарядів... І не було панування у повітрі.
Зауважу, коли відбувалася операція “Буря в пустелі”, тобто коли коаліція на чолі зі США проганяла з Кувейту Саддама Хусейна, то використовували таку ж зброю, як нам надали західні партнери. Але є один нюанс: проти Саддама Хусейна, армія якого була трішки менша, ніж армія Путіна в Україні, було залучено 4 тисячі танків Abrams. Нам передали 31 такий танк. Військова коаліція використала проти військ Хусейна 280 крилатих ракет Tomahawk за місяць. А нам передали два десятки ракет. Не кажу вже про артилерійські обстріли та атаки з літаків. Як ми мали розбити ворога?
Я не вважаю, що тут винен Зеленський чи Залужний. Знайти винного — це був би дуже спрощений підхід, корисний нашим ворогам. Саме вони намагаються подати ситуацію так, що у начебто невдалому контрнаступі винен Зеленський чи Залужний і що потрібні зміни у військово-політичному керівництві України. Можливо, між Зеленським та Залужним і виникають певні суперечки. Але це, як кажуть, робочі моменти — їх вирішують на засіданні Ставки верховного головнокомандувача.
● В. Трюхан:
— Військове керівництво чітко розуміло, що шансів на успіх дуже мало. Найперше через те, що ми не мали достатньо людських ресурсів. Як пише військова наука, для наступу треба мати трикратну перевагу. Росіяни зосередили на території України понад 400 тисяч штиків. В України, відповідно, мало би бути 1 мільйон 200 осіб. Не по всій країні, а суто для наступу. Стільки не було.
Я не був у тих кабінетах, де ухвалювали рішення про контрнаступ, але можу припустити, що військове керівництво було змушене розпочинати його під тиском політиків.
— Нині Залужному дорікають, що він не має плану на наступний рік. Чи виправдані такі закиди?
● І. Рейтерович:
— Ні. Знаєте, будь-хто на місці Залужного міг би сказати верховному головнокомандувачу: що ви від мене хочете, якщо віддаєте вказівки напряму деяким командирам, порушуючи всі принципи субординації? Я вірю, що спілкування в обхід Залужного було. Досить подивитися, яких генералів розкручували телеграм-канали, дотичні до Офісу президента. Якщо їх почитати, то в нас головнокомандувача Залужного взагалі не існує. Є лише Сирський.
На жаль, політики намагаються розкрутити ситуацію з контрнаступом на свою користь і виставити винними не себе, а військових. А те, що деякі народні депутати вимагають якихось планів — це взагалі абсурд. Тому що згідно з Конституцією і всією нормативно-правовою базою, вони — останні люди, які мають право доступу до таких планів.
● І. Петренко:
— У кожного своя зона відповідальності. Головне завдання президента разом з міністром оборони в тому, щоб спілкуватися з дипломатами, тримати лінію політичної підтримки різних країн, домовлятися про надання нам зброї. Безумовно, президент також залучений до планування воєнних операцій. Але навряд чи він бере безпосередню участь у їх розробці. Він може схвалювати плани або ні.
— А хто, на ваш погляд, винен у провалі планів з мобілізації?
● І. Рейтерович:
— Плани з мобілізації виставляє Генштаб, тобто він визначає, скільки людей на той чи той момент потрібно. Тут у нас певні проблеми, і їх варто вирішувати. Але хто готує нормативно-правову базу під мобілізацію? Верховна Рада. Ухвалені законопроекти підписує президент. Зауважу, що закон про зниження призовного віку лежить без підпису Зеленського вже декілька місяців. То хто тоді створює проблему з мобілізацією? Політики. Поставте підпис, запустіть закон і тоді перекладайте відповідальність на військових.
— Наскільки ймовірно, що Зеленський звільнить Залужного?
● І. Петренко:
— Не бачу зради у можливому звільненні головнокомандувача. Це рішення ухвалює президент. Але, як на мене, перш ніж іти на такий крок, варто все-таки дати можливість Залужному разом з нашими західними партнерами попрацювати над помилками й реалізувати задумане.
● В. Трюхан:
— У президента Зеленського нині два шляхи. Перший — він відсторонює від себе найближчих радників, які його заштовхали у глухий кут (прізвищ не називаємо, але вони всім відомі), і погоджується на перезавантаження влади, тобто на формування уряду національної єдності. Водночас іде на примирення із військовим керівництвом України, і вони виступають єдиним фронтом.
Другий шлях — Зеленський звільняє Залужного і призначає когось іншого. Скидається на те, що команда президента готує до цієї ролі генерала Сирського. Як на мене, він абсолютно не дотягує до рівня головнокомандувача й, очевидно, стане провідником інтересів Офісу президента. Це був би дуже поганий сценарій, схожий до часів Руїни...
