Вони покинули своїх рідних, дітей та домівки, щоби стати на захист Батьківщини. Але тепер їх захистити нікому. Військовослужбовці, які підірвали здоров’я на фронті, часто змушені самостійно давати собі раду.
Звернень бійців із проханням про скерування на медичне обстеження командири не чують, рапортів таких не підписують. А якщо вже дійшло до травм чи поранень, військових масово виводять поза штат або взагалі “викидають” з армії. Потрібне лікування? Ваші проблеми!
“ВИБУВ ЗІ СТРОЮ — НІКОМУ НЕ ПОТРІБЕН”
“Я воював під Харковом та на Луганщині, — розповідає солдат в/ч А 4780 В’ячеслав Федотов. — Мав дві контузії та осколкове поранення голови та шиї. Після цього ще міг залишатися у строю. Та коли наприкінці листопада минулого року зазнав третьої контузії, вже стало важкувато. Мені дали відпустку та вивели поза штат. І тут почалися проблеми. Я не отримав скерування на ВЛК (військово-лікарську комісію. — Авт.), мій рапорт просто проігнорували. Хоча, за правилами, після того, як стан здоров’я військовослужбовця погіршується, він повинен проходити ВЛК”.
Разом з тим, зазначає військовий, виявилося, що в нього ще й травма коліна. “Я потрапив до лікарні після того, як мені на вулиці вилетіло коліно (пошкодження меніска колінного суглоба. — Авт.) і довелося викликати “швидку”. Мені потрібна була операція. Документи для оформлення скерування мав: результати МРТ та експертний висновок лікаря-травматолога Головного військового клінічного госпіталю. Знову написав рапорт на ім’я командира батальйону, але рапорт також проігнорували. Звертався зі скаргою до ВСП (Військової служби правопорядку. — Авт.), та відповіді не отримав.
Виходить так, що тільки-но ти на два-три місяці вибуваєш зі строю, — все, ти вже нікому не потрібен. Лікувати тебе ніхто не хоче. Ніхто ж від військової служби не відмовляється. Коли у військовослужбовця, який захищає країну, з’являються проблеми зі здоров’ям, держава має йому допомогти, а не залишати напризволяще!”
Пан В’ячеслав каже, що такі випадки, на жаль, не поодинокі. “Наш побратим Микола Донченко (він був командиром мого відділення) у липні минулого року зазнав важкого поранення під Харковом — йому майже відірвало руку. Чоловіка футболили по шпиталях. Нарешті скерували до Ірпінського госпіталю, який нині розташований у Києві. Там планували відправити бійця до Німеччини на лікування. Уже готували документи. І тут лікар раптом повідомляє: “Начмед сказав виписати тебе. Ти нікуди не поїдеш. Тебе звільнили з армії, бо ти не мав права служити через стан здоров’я” (Донченко колись переніс операцію з видалення щитоподібної залози, але добровільно пішов у тероборону)...
У приватній клініці, куди звернувся Микола, йому сказали, що оперативне втручання коштуватиме приблизно 200 — 250 тисяч гривень, але там не давали гарантії, що рука рухатиметься. Щоправда, завдяки публікації про цього захисника знайшлися волонтери з Норвегії, які вивезли його туди на лікування. Тобто це не держава його лікує. Держава його з перебитою рукою виставила на вулицю!
Ще один боєць із Прикарпаття на позивний “Дельфін” говорив командирові батальйону, що погано почувається, просився на ВЛК. Але скерування йому не дали, перевели в іншу частину, де я раніше служив. І що сталося... Я був свідком тих подій, був тоді днювальним. Бійцю стало погано — піднявся тиск, викликали лікаря, повезли “швидкою” до Чернігова, але у шпиталі він помер”.
“КУПА ХВОРОБ, АЛЕ ПРИДАТНИЙ”
Сім кіл пекла довелося пройти, щоб отримати медичну допомогу, і старшому сержантові 130-го батальйону ТрО Олександрові Тарасенку (ім’я та прізвище на прохання співрозмовника змінено). “Я зазнав бойової травми на нулі в грудні минулого року в Білогорівці на Луганщині. Як це було? Мінометний обстріл після дощу. Вечір, темрява. Невдало падаю в окоп. Як наслідок — вивих лівого плечового суглоба, пошкодження сухожилля м’яза і так далі.
Звернувся до начмеда — мені виписали скерування в Інститут травматології у Києві (військовий госпіталь тоді був переповнений). Там сказали, що на операцію — артроскопію — доведеться чекати... більш як три місяці. Понад те, радили придбати анкери, потрібні для операції, — мінімум три, але краще чотири, по 200 доларів кожен. Але тільки в їхній фірмі.
Тоді я звернувся до іншого лікаря, а той каже: “Ви розумієте, що травма важка? Потрібна буде тривала реабілітація. Може, після війни операцію зробите?” Уявляєте?!
Понад місяць я шукав, де би мене прооперували. На початку березня мені зробили операцію у Київській обласній клінічній лікарні”.
Але тут, додає військовослужбовець, виникли інші проблеми. “Для підтвердження факту бойової травми потрібно мати довідку форми №5 “Про обставини поранення (травми, контузії, каліцтва)”, яку дають на підставі службового розслідування і за умови підтвердження свідків події, — каже він. — Це дуже важливо. Бо якщо такої довідки немає, вам напишуть, що травму чи поранення отримано “під час проходження служби”, а не “під час захисту Батьківщини”. Мало того, має бути вказано, що травма важкої форми. Інакше “бойових” виплат не отримаєте.
Спершу керівництво батальйону не хотіло надати мені довідку форми №5, але я все ж домігся свого. Потім, вже після реабілітації, представники ВЛК написали, що моя травма легкої форми, хоч до того в усіх документах було вказано про травму важкої форми. Мені мали заплатити “бойові” за майже три тижні стаціонару й два місяці відпустки на лікування, але я їх не отримав”.
Однак це ще не все. Військовий розповідає, що, за результатами вже загальної ВЛК, у нього виявили пахвову грижу, гіпертонію І ступеня, ішемічну хворобу серця, вузловий зоб І ступеня, порушення резистентності до глюкози та акубаротравму лівого вуха. Цих проблем у нього раніше не було. У червні, повернувшись на службу після реабілітації, Олександр Тарасенко написав рапорт, щоб йому дали скерування на операцію з видалення грижі. Але документ йому знову не підписали.
“За наявності всіх виявлених хвороб ВЛК мене вважає абсолютно придатним до військової служби, — каже старший сержант. — Здоровий, як бик, уперед... Та насправді у нормативних документах, за якими та сама ВЛК визначає ступінь придатності до військової служби, йдеться, що наявність пахвової грижі — це підстава для визнання особи непридатною. Отак військово-лікарські комісії роблять за гроші зі здорових “непридатних”, а нас, напівкалік, визнають абсолютно “придатними” і залишають воювати”.
А ЩО КАЖУТЬ ЮРИСТИ?
— Нині маємо чимало звернень військовослужбовців, які не згодні з висновками військово-лікарських комісій, — каже Євген Лисенко, юрист ГО “Принцип”. — Є два шляхи, щоби оскаржити рішення ВЛК. Перший — можна звернутися до комісії вищого рівня. Наприклад, рішення ВЛК певного регіону можна оскаржити у Центральній ВЛК.
Другий шлях — подати скаргу до суду. До таких дій варто вдаватися, коли позасудовий варіант не спрацював або якщо треба оскаржити постанову Центральної ВЛК.
До речі, юристи нашої організації разом із соціологами провели дослідження на тему лікування і проходження ВЛК військовими. Найчастіше захисники вказують на такі проблеми, як неправильні чи неповні діагнози (42%), помилки під час оформлення медичних документів (36%), відсутність формулювання “під час захисту Батьківщини” у документах (32%), помилки під час оформлення документів військовою частиною (32%). Зауважу, що прив’язка травми до захисту Батьківщини дає право на більші виплати, а також важлива для оформлення інвалідності.
Що цікаво, 57% військових не оскаржували рішень, з якими не згодні. Половина опитаних не вірить, що скарги їм допоможуть, а 36% зазначили, що для цього була потрібна юридична допомога, яку вони собі не можуть дозволити. Додам, що нині захисники відчувають найбільшу потребу в медичній допомозі — 60%, юридичній допомозі — 58%, допомозі з інформуванням та поясненням — 52%.
— Як бути, якщо керівництво військових підрозділів не йде підлеглим назустріч?
— Якщо є скарги на керівника батальйону чи начальника медичної частини, можна звертатися до вищого керівництва або на гарячу лінію Міністерства оборони за номером 0 800 500 422, — додає юрист Дмитро Павліченко. — Якщо ніхто не відповідає, потрібно відправляти звернення в електронній формі.
У будь-якому разі військові після контузій, травм чи поранень повинні пройти належне лікування. Ігнорувати проблеми зі здоров’ям, навіть ті, які на перший погляд видаються не надто серйозними, не можна! Скажімо, бійці після контузії можуть поводитися неадекватно й становити загрозу не лише для себе, а й для тих, хто поряд. Їм потрібні відновлення та реабілітація.
Дуже прикро, що держава, на захист якої стали військові, не піклується про них, що їм часто доводиться самостійно оплачувати своє лікування. Тих, хто є винуватцями таких ситуацій, я вважаю внутрішнім ворогом. Якщо ми не здолаємо внутрішнього ворога, то зовнішнього ворога здолати буде важко!
