• Пацієнтка: Вероніка Корчак
• Вік: 4 роки
• Зріст: 98 см
• Вага: 14,400 кг
• Скарги: часті блювання та діареї. Згодом розвинулись закрепи, що супроводжувались сильним болем у ділянці живота. Нестача ваги.
Проблеми зі здоров’ям у Вероніки почались невдовзі після народження. Щоразу після годування дитина блювала, ще й розвивалась діарея. А з дворічного віку дівчинка потерпала від постійних закрепів, що супроводжувались сильним болем.
Маленьку пацієнтку оглядали чимало спеціалістів в Україні та Польщі, зокрема гастроентерологи, хірурги, навіть генетик. Безліч разів брали аналізи, проводили різні обстеження, призначали лікування, але нічого не допомагало. Мама Вероніки була в розпачі, їй несила було дивитись, як страждає дитина.
ЕТАП 1: З ЧОГО ВСЕ ПОЧАЛОСЯ
Коли Вероніка народилась, то важила 3350 грамів при зрості 52 сантиметри. І на вигляд була цілком здоровою дитиною. Перші тижні вона добре почувалась, мала гарний апетит. Але в двомісячному віці почались проблеми.
“Якось після того, як я погодувала донечку грудним молоком, вона стала блювати, — розповідає 31-річна Вікторія Корчак з Львівщини. — Далі так було після кожного годування, ще й регулярно розвивалась діарея”. Молода мама звернулась до педіатра. Після огляду лікар сказав, що в дитини звичайні коліки й призначив ліки для усунення спазмів шлунково-кишкового тракту. Але це не допомогло.
ЕТАП 2: ПЕРШИЙ ДІАГНОЗ
Стурбована мати звернулась із тримісячною донечкою до гастроентеролога. “Медики провели ультрасонографію — обстежували внутрішні органи, голову, суглоби, але порушень не виявили, — каже Вікторія. — Зрештою лікар поставив діагноз — “транзиторна лактозна недостатність”. Порадив продовжити грудне вигодовування і прописав краплі, які мали сприяти засвоєнню молока”.
Проте симптоми не зникали. У п’ятимісячному віці дитину перевели на безлактозне харчування — спеціальні суміші. Але блювання і діарея періодично розвивались.
Певне покращення настало, коли Вероніка почала їсти овочеві пюре, м’ясо, рибу. Проте час від часу в дитини з’являлися ті самі симптоми. Її регулярно оглядали медики й призначали ліки для покращення роботи шлунково-кишкового тракту.
А в дворічному віці в дитини почались сильні закрепи. “У неї постійно був здутий і твердий животик, — пригадує Вікторія. — Коли потрібно було сходити в туалет, вона починала плакати, жалілась на біль. Ми знову звернулись до лікаря, який прописав мікроклізми (з готовим розчином), аби підштовхнути роботу кишківника. Це допомогло лише один раз”. Тож мати знов і знов зверталась до лікарів. Маленькій пацієнтці робили УЗД внутрішніх органів черевної порожнини, але ніяких патологій не виявляли, результати аналізів також були в нормі. Дитина добре розвивалась, була рухливою, хоч і мала недостатню для свого віку вагу. Та нестерпні закрепи не минали.
ЕТАП 3: У ПОШУКАХ ІСТИНИ
“Після початку повномасштабного вторгнення ми поїхали до Польщі, Веронічці тоді було 2,5 року, — каже пані Вікторія. — Їй щодня було погано, тож я звернулась до місцевого педіатра. За результатами чергового УЗД лікар сказав, що у Вероніки гази, призначив їй ліки — сиропи, порошки та свічки для нормалізації роботи кишківника. Але й ці ліки не допомогли. Дитина боялась сідати на горщик. Весь час у неї був здутий животик, а кал виходив твердими кульками, ще й кольору глини чи запеченої крові. Так було щодня по 5 — 7 разів”.
Мати щоразу про все це розповідала лікарям, питала, що коїться з її дитиною. Але вони так і не змогли виявити причину, просто радили продовжувати вживати ліки...
Через пів року сім’я вирішила повернутись до України. Вікторія з дитиною звернулась до бродівської лікарні, їх скерували на консультацію до хірурга, який також не виявив ніяких проблем. “Тоді я попросила зробити дитині звичайну клізму, аби добре очистити кишківник, хотіла, щоб їй стало легше, — ділиться жінка. — На що лікар спитав, чи я часом не з Місяця: мовляв, уже давно в аптеках продають мікроклізми. А мені кричати хотілось від безвиході, адже нічого дитині не допомагає, вона страждає. А тут ще й лікар вирішив познущатись”.
Коли Вероніці було 3,5 року, її скерували до обласної лікарні. Тамтешній гастроентеролог поставив дитині діагноз: “хронічні закрепи”. Маленьку пацієнтку поклали на стаціонарне лікування, взяли аналізи крові й сечі, результати були в нормі. Дитині зробили клізму, призначили ліки для покращення роботи кишківника. Але легше дитині не ставало. Мало того, у Вероніки виявили пупкову килу.
Дівчинку оглядали ЛОР, окуліст, але порушень також не виявили. Вероніку скерували на консультацію до генетика в Інститут спадкової патології, провели аналізи. У висновку було зазначено: “результат дослідження не включає наявності хромосомних аномалій”. Іншими словами — генетичних порушень нема. Єдине лікування, яке й надалі призначали дитині, — препарати для покращення роботи кишківника.
У майже чотирічному віці Вероніка важила 12 кілограмів при нормі 16. Бабуся дуже переживала за онучку, тож читала багато медичної літератури в надії знайти пояснення її проблем зі здоров’ям. “Вона й припустила, що це може бути хвороба Гіршпрунга, — каже мати. — А я не хотіла в це вірити. Знайомі порадили звернутись у лікарню святого Миколая”.
ЕТАП 4: ПРАВИЛЬНИЙ ДІАГНОЗ
“Дитина була худенька, бліденька, з великим животиком, — каже Галина Курило, лікарка-хірургиня відділення хірургії лікарні святого Миколая (ТМО №1). — У неї було приблизно 15% нестачі маси тіла — для такого віку це багато.
Вислухавши скарги, ми запідозрили, що в дівчинки вроджена вада товстої кишки — хвороба Гіршпрунга (або агангліоз). Тому спершу провели іригографію — контрастний рентген із введенням барію. Це доволі складний діагностичний процес, для проведення якого необхідне спеціальне обладнання й кваліфіковані рентгенологи. Потім взяли біоматеріал з тієї частини кишки, в якій підозрювали ваду”.
За результатами біопсії та іригографії лікарі підтвердили попередній діагноз — хвороба Гіршпрунга. Ця недуга розвивається в однієї дитини з п’яти тисяч новонароджених. Виявилось, що у Вероніки від народження доволі велика частина товстої кишки — сім сантиметрів — не мала повноцінної іннервації (нервові закінчення, завдяки яким відбуваються скорочення і розслаблення).
“При такій ваді вищі відділи кишківника можуть брати на себе навантаження тієї частини, яка не працює. Але це може тривати лише деякий час, — пояснює Галина Курило. — Зрештою настає декомпенсація, кишківник не може спорожнитись, от тоді в дитини й починаються закрепи.
Це дуже небезпечний стан, адже через чималу кількість калових мас, які роками затримувались у кишківнику дівчинки, організм не отримував корисних речовин, необхідних для розвитку й росту. І, що найгірше, — потерпав через інтоксикацію. Це становило загрозу для життя дитини. До того ж, був ризик розвитку такого небезпечного ускладнення, як кишкова непрохідність. Тому дуже важливо вчасно встановити діагноз. Добре, що Вероніка нарешті потрапила до нас”.
ЕТАП 5: ЛІКУВАННЯ
Лікарі сказали Вікторії, що потрібне оперативне втручання. Але спершу треба було стабілізувати стан маленької пацієнтки. Для цього тривалий час їй проводили очищення кишківника від калових мас, дитина отримувала дезінтоксикаційну терапію. Також необхідно було, аби Вероніка набрала вагу. На все це знадобилось майже два місяці.
Операція тривала приблизно 3,5 години, її проводили лапароскопічно — з мінімальним втручанням через проколи на ділянці живота. “Ми видалили частину ураженої кишки, а тоді з’єднали здорові ділянки кишківника, — пояснює Галина Курило. — При тім зашили пупкову килу, яка виникла внаслідок закрепів. Коли Вероніка вперше самостійно сходила в туалет, у неї були великі очі від здивування, що кишківник спорожнився самостійно — без клізм та болю. У дівчинки покращився колір шкіри й засяяли очі. Вона виглядає задоволеною життям здоровою дитиною, а не такою, яка постійно плаче й страждає від болю”.
Відтоді минуло два місяці. “Вероніка добре почувається, набирає вагу, — радо ділиться мама Вікторія. — Робота кишківника відновлюється, донечку більше не турбують закрепи. Це великі позитивні зміни, на які ми так довго чекали!”
