Спецдоповідачка ООН Еліс Джилл Едвардс переконана, що катування у полоні — це не випадкові прояви. “Вони частина державної політики РФ, спрямованої на залякування, нагнітання терору чи примус до зізнань”, — наголосила вона. Чи можна притягти до відповідальності росіян, винних у тортурах? І не лише безпосередніх виконавців?
— Мова про скоєння воєнних злочинів до українських військовополонених, — каже Олександр Павліченко, виконавчий директор Української Гельсінської спілки з прав людини. — Усіх військових РФ, які потрапляють в український полон, перевіряють щодо можливої причетності до різних воєнних злочинів, зокрема й застосування тортур. На національному рівні винних у тортурах можна навіть засудити заочно.
— У нашому законодавстві, а саме в Кримінальному кодексі України, є стаття 438 — порушення законів та звичаїв війни, — додає Володимир Пилипенко, кандидат юридичних наук, керівник Українського центру соціально-правових досліджень. — Тобто ми можемо карати осіб, котрі здійснюють такі злочини. За них передбачено позбавлення волі на строк від восьми до дванадцяти років. Але, безперечно, відповідати повинні не лише безпосередні виконавці, але й ті, хто дозволив таку політику, потурав їй і не припинив подібні діяння. На сьогодні в Україні розглядають понад 100 тисяч кримінальних справ щодо порушення правил і звичаїв війни під час агресії Росії проти України. Це дуже багато.
— А чи існують міжнародні інструменти покарання за такий злочин?
● В. Пилипенко:
— Цю доповідь ООН мав би взяти до уваги Міжнародний кримінальний суд (МКС). Катування українських полонених здійснюється за мовчазної згоди або навіть на вказівку вищих посадових осіб РФ. Росія порушує Женевську конвенцію про поводження з військовополоненими. І МКС повинен дослідити всі факти та відреагувати на них. Якщо це буде належним чином зроблено, то може з’явитися ще один ордер на арешт вищого політично-військового керівництва РФ, зокрема Путіна.
● О. Павліченко:
— Практика свідчить, що МКС зосереджений саме на “великій рибі”, тобто на притягненні до відповідальності організаторів таких злочинів.
Я зустрічався з Еліс Джилл Едвардс, ми обговорили з нею низку питань, зокрема про поводження з українськими військовополоненими. На сьогодні роль міжнародних інституцій, спецдоповідачки ООН з питань тортур та іншого жорстокого поводження полягає у тому, що вони можуть фіксувати цю інформацію, адвокатувати її. Це може якимось чином стимулювати роботу інших інститутів, зокрема таких як МКС. Але напряму це не матиме впливу на Міжнародний кримінальний суд. МКС не гірше за спецдоповідачку ООН знає про всі випадки катування, зафіксовані національними правоохоронними органами України. Сподіватися, що це буде легкий шлях, що винних таки невдовзі покарають, наразі не варто. Це доволі тривалий процес. Наприклад, ми над питаннями катування українців працюємо з 2014 року. Відтоді надіслали не одне подання до МКС, з конкретними випадками. І на сьогодні жодне з них не було взяте цим судом до розгляду.
