Патріарх укрсучліту — людина д-у-у-же зайнята. Втім знайшов трохи часу, щоб наприкінці року відповісти на “жменю” моїх запитань. Перше напрошувалось само собою...
— Юрію Iгоровичу, не можу не спитати, що підказує вам інтуїція (життєвий досвід, аналітичний розум і т. п.) — 2022-й буде... Яким?
— Не хочеться бути злим пророком, тому одягну рожеві окуляри. 2022-й точно не буде легким, але я дуже вірю, що він принесе переламні моменти й позитивні зміни в тих хронічно тяжких ситуаціях, які нині здаються нам — і не лише здаються, вони такими справді є — абсолютно загрозливими. Іншими словами, я вірю, що наступного року лихо — в кожному зі своїх проявів — від нас урешті відчепиться.
— Під завісу 2021-го в книгарнях Франції та Швейцарії з’явився ваш “Лексикон інтимних міст”. Що ще, а головне, де побачить світ найближчим часом? I скільки мов загалом уже є у вашому кейсі?
— Після того, як на початку цього року “Московіада” вийшла в Ізраїлі івритом, їх стало 21. У році, що наближається, сподіваюся виходу “Радіо Ночі” принаймні двома мовами — німецькою та хорватською. Але цими мовами мої раніші книжки вже виходили, тому загальної суми мов це не збільшить. Дуже шкодую, що досі не маю жодної книжки в перекладі шведською. Та й норвезькі або данські переклади мені так само б не завадили. Сподіватимуся й надалі, що крига — в цьому випадку скандинавська — таки скресне.
— Під час всеукраїнського радіодиктанту всі охочі могли ознайомитись із текстом, що стане початком вашої нової книжки. Ви вже визначилися з її жанром: це буде збірка оповідань чи все-таки роман? I чи вдалося вам просунутися далі 199 слів?
— Щодо першого вашого запитання відповім ствердно. Так, я визначився, причому ще влітку — фактично тоді ж, коли й виник задум нової книжки. Але задум є задум, і під час писання багато що може змінитися. Тому я не став би забігати наперед і вже тепер означувати жанр того, що ще не написане й існує лише в зародковому стані.
199 слів, про які ви згадуєте, не дають мені, звісно, спокою і кличуть до роботи. Але я маю певні свої ритуали та прикмети, яких намагаюся дотримуватися. Скажімо, свій натепер останній роман “Радіо Ніч” я почав писати 25 грудня 2018 року. Я сказав собі так: слухай, його треба почати ще в старому році, бо в новому він може кудись від тебе втекти. Так у мене з’явилася прикмета, що починати нову книжку варто в останні дні старого року. Бо “Радіо Ніч” мені, безумовно, вдалося. Тобто ця прикмета цілком позитивна.
У мене з’явилася прикмета, що починати нову книжку варто в останні дні старого року.
— Два роки тому ви казали мені, що хотіли би побувати в Iсландії, Гренландії, Аргентині та Чилі. Така нагода випала чи пандемія не дозволила її реалізувати?
— Ні, в жодній з отих бажаних країн мені побувати не вдалося, тож я продовжую хотіти. Зрештою, дивно було би сподіватись якогось прориву в тому напрямі за часів пандемії. Хоча відбувся прорив у дуже добре знайомому напрямку — віденському... Там на мене чекала двомісячна стипендія і — як окремий бонус — цілковитий локдаун. З усього культурного розмаїття доступними залишалися тільки парки та цвинтарі. Хоч і вони, особливо цвинтарі, там чудові. Тому я не нарікаю.
Мандрівкою року стала одноденна виправа до Гайнбурга-на-Дунаї. Це таке мальовниче містечко за яких 30 — 40 км від Відня. І там — останні (з нашої перспективи), найзахідніші виступи Карпат. Мене дуже вразив цей географічний факт, що наші рідні гори підступають аж так близько до Відня.
— Напередодні свят в ефірах столичних радіостанцій відчутно побільшало московських виконавців. Якщо вживати цензурні вислови, вас це дивує, обурює, пригнічує?
— Я, на жаль, не моніторю київські радіостанції, тому те, що ви кажете, для мене доволі прикра новина. Але це, звісно, з того ж репертуару, що й “хоч як вовка годуй, а він... “ Цей вовк у нашому випадку — менеджмент і власники радіостанцій. Ну миліше їхньому серцю московське — і все! Восьмий рік війни — а з них “русский мир” так і не вивітрився... І вони де можуть (чи й не можуть), там і протягують його. Це як тяжка наркотична залежність, і єдина на то рада — пильнувати, перевіряти, реагувати, протестувати.
— Юрію Iгоровичу, як би ви продовжили таке ось несерйозне речення: “Одного разу на Новий рік...”?
— Ага. Ну скажімо, так: одного разу на Новий рік сталася надзвичайно дивна подія, про яку ми ще довго згадували, при цьому одні — захлинаючись від реготу, а другі — здригаючись від страху... А тепер вашим читачам я пропоную дофантазувати, що саме за подія змогла отак вплинути на товариство. Заодно прошу прийняти від мене традиційні новорічні побажання — здоров’я, достатку, любові й не в останню чергу — миру.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про те, що нас чекає у 2022-му
