28 жовтня йому виповнилось би вісімдесят п’ять років. Проте до свого ювілею наш земляк не дожив. І
хоч помер далеко від дому, заповів поховати себе на батьківщині. Не сумніваюсь, що в день народження
на могилі режисера буде багато квітів. Не лише від рідних та друзів, але й шанувальників творчості...
— Як часто Роман Григорович приїздив в Україну? Мабуть, на Великдень обов’язково...
— Це вдавалося не завжди, — розповідає “Експресові” внучата племінниця Катерина Віктюк. — Проте навідувався при найменшій нагоді: як не з гастролями, то на різні фестивалі чи мистецькі акції. Бував у нас мінімум двічі на рік. Але регулярно приїздив улітку — коли мав відпустку в театрі. Замість моря вирушав у будиночок у селі, де не було мережі й ніхто не міг додзвонитися. Брав тоді зі собою тільки CD-плеєр з навушниками. Для того, щоб відпочити та набратися сили й енергії, йому потрібна була лише музика!
— До речі, фонотеку мав велику, і що в ній, окрім класики, можна було знайти?
— Усе! “Бітлз”, “Квін”, Елтона Джона й навіть “АС/DC”. У колекції було багато й сучасної української музики. Наприклад, “Океан Ельзи”, ТНМК, “Тартак”, “Бумбокс”, пісні яких вуйко знав та слухав... Власне, його день починався зі стандартних процедур у ванній у супроводі класичної музики. Оскільки її вмикали на повну гучність, слухав, можна сказати, весь будинок. (Усміхається).
— В одному з телерепортажів звернув увагу на те, що на стелажі у робочому кабінеті Віктюка стояв “Кобзар”. Це — чийсь подарунок чи..?
— Якщо чесно, не знаю. Але можу з упевненістю сказати: стелаж у його кабінеті в театрі наполовину точно (якщо не більше) був заповнений саме українськими книгами. Їх привозили або друзі, або Роман Григорович сам купував, коли приїжджав сюди. За один візит у крамницю міг придбати 10 — 12 книг та забирав їх зі собою у Москву... Загалом його бібліотека налічувала, думаю, тисяч 4 — 5.
— Боюсь навіть запитати, наскільки великим був гардероб метра?
— Це навіть страшно почати рахувати. (Усміхається). У його квартирі є окрема кімната, де від підлоги до стелі — шафи, всередині яких цілий Всесвіт. Там можна відкопати все. Серед іншого — речі відомих брендів, деякі з яких дизайнери шили на замовлення для Романа Григоровича... Він з кожної поїздки щось привозив: якщо не костюм чи піджак, то бодай якусь хустинку. Завжди мало бути щось новеньке!
У його квартирі є окрема кімната, де від підлоги до стелі — шафи, всередині яких цілий Всесвіт.
— А він належав до гурманів? Що зазвичай з’являлось на столі, коли приїздив до рідних?
— Вуйко любив страви, які готували його сестри — Христина і Данута. Іноді вони напряму запитували, що він хотів би до обіду чи на вечерю. Це міг бути яблучний штрудель, який робили ще за рецептом мами, чи фірмові шніцельки. Тобто волів не вишукані наїдки, як десь у ресторанах, а звичайну кухню... Якщо ж це були Різдво чи Великдень, то залюбки смакував традиційними святковими стравами. Головне, що це було своє, домашнє!
— Його можна назвати трудоголіком?
— Вуйко щодня виконував титанічну працю. Незалежно від того, який день на календарі — понеділок чи субота. Постійно був у театрі, весь час щось робив і вдосконалював. Проте я би не назвала це трудоголізмом. Радше — любов’ю до того, чим ти займаєшся. Це не про “треба”, а про “хочу”. Хочу творити заради мистецтва й сказати світові щось важливе.
— Як зазвичай Роман Григорович святкував свої уродини?
— До дня народження він робив усім подарунок (і собі в тім числі) — прем’єру вистави. Опісля ж актори й працівники театру, які безмежно його любили, організовували велике святкування. Наприклад, одного разу відновили фрагменти старих спектаклів, іншого — зробили шоу, де звучала, зокрема, “Гуцулка Ксеня”. Я тоді також була в залі... Ну а останні уродини вуйко зустрів у лікарні. (Зітхає).
— Справа йшла до одужання, але менш як через місяць — 17 листопада — його не стало. Невже лікарі недогледіли?
— Усе було під чітким контролем медиків. Проте слід все-таки усвідомлювати серйозність коронавірус- ної хвороби та її вплив на організм старшої людини. Звичайно, смерть вуйка була зовсім неочікуваною і шокувала всіх, але... Значить, так мало бути.
Ми нічого не можемо з тим зробити. Єдине — зберегти пам’ять про Романа Григоровича... Він був українцем на чужині, який любив Україну та все, що з нею пов’язано, і творив геніальні речі, в яких можна знайти не один важливий підтекст для сучасного світу.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також інтерв'ю із вдовою Івана Драча
