40-річна Яна Саленко живе й працює у Німеччині майже пів життя. Вона — прима Берлінського державного балету. При цьому зірка не забуває про рідний Київ та країну, що переживають нині драматичні (трагічні, жахливі й т. д.) часи...
— Я тішусь, що можу долучитись до допомоги Україні, — каже “Експресу” Яна Саленко. — Минулого року брала участь у гала-концерті, де збирали гроші на допомогу українським лікарням, а цього — у шоу на підтримку дітей, котрі внаслідок війни стали сиротами. Загалом нам вдалося отримати майже 55 тисяч євро... Зазначу, що глядачі приймали всіх дуже тепло. Для них теж було важливо, що гроші від квитків йдуть не в кишеню артистам, а на реальну поміч людям.
— Попри те, що Київ і Берлін розділяє 1400 кілометрів, ви відчуваєте той біль, який переживають сьогодні українці?
— Звичайно. У мене ж там рідні та друзі. Я дуже за них переживаю! Ще більше хвилювалась, поки до Німеччини не приїхав тато-пенсіонер. Тепер і він, і мама поруч зі мною. Щоправда, батьки весь час хочуть повернутися додому... Щонайменше раз на день стараюсь переглядати новини. Читати їх щоразу дуже боляче. Я — людина емоційна, й на очах часто з’являються сльози.
А коли торік почалося повномасштабне вторгнення, у мене просто опустилися руки. Тоді взагалі зникло будь-яке бажання щось робити. Навіть жити не хотілося. (Зітхає). У голові роїлися думки: який там балет, коли гинуть і страждають дорослі й діти! Проте організація доброчинних акцій дозволила повернутися до нормальної праці. Хоч навіть перед самим виходом на сцену нелегко буває “переключитися”.
— Цікаво, чи маєте вдома український прапор?
— Раніше не було, а тепер — є. Річ у тім, що ми з чоловіком зробили номер (Маріан Вальтер також артист балету. — Авт.), присвячений темі нинішньої війни. Наприкінці виступу я накриваю його синьо-жовтим стягом. До речі, ми виступатимемо з цим номером і в Данії, де тепер перебуваємо на гастролях і де цими днями також пройде благодійна акція на підтримку України... Знаєте, поки той жах триває, людям за кордоном треба постійно нагадувати, щоб не забували про допомогу. Власне, я і стараюсь це робити.
— Вам виповнилось нещодавно сорок років (для балерини це суттєво) і ви в чудовій формі. Як підтримуєте її, якщо не секрет?
— Насамперед дотримуюсь правильного харчування. Стараюсь їсти рибу, м’ясо, салати, супи і т. п. Натомість обмежую вживання виробів із борошна й різних смаколиків. Це досить непросто, враховуючи, що моя мама робить неймовірні торти. Немає дня, щоб вона чогось не спекла. (Усміхається). Та все ж мені вдається утримувати більшменш стабільну вагу. З конституцією мені справді пощастило.
— Коли я спілкувався з вами чотири роки тому, ви були вагітні другою дитиною. А нині, кажуть, маєте вже третю?
— Так. Найменшому синові — півтора. Точніше — рік і вісім місяців. Ми з чоловіком скористались паузою у роботі, що виникла через пандемію. Він дуже любить дітей і я — також. Якби моя воля, взагалі б відкрила свій садочок. (Усміхається). Тепер у нас ростуть Марлей, Вільям і Еміліан.
— Наскільки важко вам було відновлюватися щоразу після пологів та повертатися на сцену?
— Найскладніше — після першої вагітності, оскільки це було щось нове та незнайоме, і я мала багато страхів. А ось другий і третій рази — набагато легше. Я знала вже, що робити — крок за кроком. До слова, тепер довелося відновлювати форму, адже нещодавно мені зробили операцію на грижу живота... На щастя, сьогодні я знову можу танцювати.
— А як ви зазвичай улітку відпочиваєте?
— Чесно кажучи, не люблю дуже тривалі відпустки. Два-три дні на пляжі для мене достатньо. (Усміхається). Краще поїхати кудись на гастролі. Це нові країни, нові враження. Скажімо, якось ми літали до Австралії. Дорога туди забрала 24 години. Увесь цей час ти сидиш, їси, слухаєш музику і т. д. Ну чим не відпочинок? (Сміється).
— Повертаючись до початку нашого інтерв’ю: як би ви продовжили речення — не сумніваюсь, що Україна...?
— Виграє. Знаєте, за натурою я — оптимістка. Тому вірю: ми витримаємо і зробимо все можливе, щоб настала Перемога!
