17 жовтня у знаменитого поета був би ювілей. Героєві України, лауреатові Шевченківської премії, одному
із засновників Народного Руху виповнилось би 85 років. З цієї нагоди я поспілкувався із його вдовою...
— Маріє Михайлівно, ваш покійний чоловік любив відзначати день народження чи не дуже?
— В останні роки — ні, а в молодості — так. І творчі вечори влаштовував, і друзів збирав. Ні, не в ресторані (туди ходити нам не дозволяли статки), а вдома. Жили ми тоді у маленькій кімнатці, але це не було на заваді. Коли ти молодий, то багато не треба... Пригадую, на один з днів народження прийшло стільки людей, що всі не помістились і сиділи на сходах. (Усміхається). Чим накрити стіл не було особливою проблемою, бо ж восени — урожай яблук, винограду і т. п. Одне слово, ми тоді гарно забавлялись.
— Коли ви познайомились, майбутній чоловік красиво за вами упадав?
— Красиво. Щоправда, квітів на клумбах не рвав. (Усміхається). Дарував зазвичай книжки. У той час усі захоплювались поезією, ходили на творчі вечори, ділились одне з одним новинками. Я вчилась в університеті на мехматі й була максималісткою... Ми одружились через два роки після знайомства — у 1963-му. У моїй родині не надто вітали, що моїм чоловіком став східняк. (Усміхається). До того ж я на дев’ять років була молодша від нього. Проте ми прожили разом майже п’ятдесят п’ять років!
— Скажіть, який в Iвана Федоровича був характер?
— Він мав дуже сильний внутрішній стрижень, а ще — рідкісну здатність тішитися чужими успіхами. У нього не було заздрості до колег, а також, як у декого, постійного “я, я, я”... Іван також відзначався добрим почуттям гумору. Можу це вам підтвердити.
— Він був жайворонком чи совою?
— Жайворонком. Прокидався дуже рано й взагалі — мало спав... Ні, на машинці не друкував. Це завжди робила я. Коли діти були маленькі й побачили одного разу, як мама зранку клацає на клавіатурі, були дуже здивовані: “А що робить тато?!”
До слова, ту машинку — “Оптіму” — ми відкупили колись в Івана Світличного. Потім чоловік, коли їздив до Америки, привіз собі ще одну — меншу... Обидві збереглися донині. Зберігаю я й щоденники та листи Драча. От сьогодні знову їх переглядала. (Зітхає).
— Знаю, що у вас величезна колекція книг. З автографами авторів і не тільки...
— Так. У мене давно створилося враження, що живу в бібліотеці. (Усміхається). У квартирі — приблизно 50 тисяч книжок, а ще ж — на дачі. Куди б Іван свого часу не їздив, звідусіль щось привозив. Я не раз казала йому жартома: “Якби ти не купував стільки книжок, а поклав ті гроші, які витрачаєш на них, в “Ощадбанк”, то нам видали би одну тоненьку книжечку. І не треба було би щоразу витирати пилюку...” Що він на це відповідав? Лише сміявся.
У мене давно створилося враження, що живу в бібліотеці.
— Коли у вашій сім’ї виникали якісь суперечки, хто перший йшов на примирення?
— (Сміється). Що вам сказати... Оскільки я була молодша від чоловіка, то сприймала все, що він скаже. Тож ніяких суперечок не виникало. Принаймні я нічого подібного не пам’ятаю. Та й на якому грунті вони могли виникати — через те, що бракує грошей? Ну були часи, коли ми не мали ні копійки, але... Добре, що тоді також працювали комісійні. Візьмеш якусь одежину, занесеш у магазин — і все. (Сміється). Це було абсолютно нормально.
— Ваш син, медик, як відомо, загинув, а де й ким працює донька?
— Вона працює на Радіо “Свобода”. Їхня редакція у Празі, але є й київське бюро, тож час від часу приїздить... Максимові було сорок чотири роки... Якщо так подивитися, то майже всі наші друзі втратили
дітей. Хто — одну, хто — двох. Ну, така доля. Бог знає, що робить!
— Маріє Михайлівно, оглядаючись на ті понад пів століття, проведені в шлюбі, ви про щось шкодуєте?
— Знаєте, я жодного разу не пошкодувала, що вийшла за Івана заміж. Він увесь час підштовхував мене вперед. І пізнавати світ з ним було дуже цікаво... Якби й хотіла, не можу пригадати нічого поганого. Я взагалі вважаю, що з усього треба брати позитив. Нині — особливо. Ось сонечко чи красивий листочок побачив — тішся. Так легше жити!
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про те, як українці заробляють на фінських фермах
