Вона ще вчиться у столичному університеті театру, кіно і телебачення імені Карпенка-Карого. Та, на відміну від більшості однокурсників, уже встигла “засвітитись” на телеекранах. Дівчина знялася у популярному серіалі “Спіймати Кайдаша”, де зіграла Мелашку. Ця стрічка стала для актриси “щасливим квитком”.
— Дарино, як у виші поставилися до ваших зйомок у кіно? Знаю, що зазвичай педагоги не вітають таких речей...
— Власне, нас одразу всі лякали: якщо будуть запрошення десь зніматися, навіть не думайте, бо вас нікуди не відпустять. Не хочете зайвих неприємностей — сидіть та вчіться. Саме через це я відмовилася брати участь у першому кастингу на “Спіймати Кайдаша”. Тим більше, у нас була сесія, а я перестрашене таке маля. (Усміхається). Проте мені потім зателефонували й ще раз запросили... Після спілкування з продюсеркою серіалу Богдан Михайлович Бенюк, на курсі якого навчаюсь, усе-таки відпустив мене.
— I як вам вдавалося поєднувати навчання і зйомки?
— Я на деякий час геть випала з процесу. Знаєте, на майданчику важко все чітко й конкретно розрахувати. І там можуть затримати, і тут щось перенести. Тож я була між двох вогнів. Згадую про той період, як про суцільний стрес. На щастя, мене ні звідти, ні звідти не вигнали. (Усміхається).
Іноді доводилося спати на парах в університеті. Щоб відновити енергію, яка потрібна була на зйомках. Я ж і так мала й худа. (Сміється). Тож іноді просто “виключалася” час до часу. Проте таке траплялося нечасто. Можливо, декілька разів. Зате, коли проект завершився, я ретельніше взялася за навчання.
— Вашого чоловіка на екрані зіграв Григорій Бакланов, молодий, але вже досвідчений актор. Ви легко знайшли спільну мову на майданчику?
— Варто одразу зазначити, що за натурою я людина, яка не дуже вміє та любить спілкуватися. Тому в мене спочатку були певні проблеми. Плюс — це моя перша робота в кіно й додавався страх. Тоді я була просто якимось забитим пташеням. Тож попервах мені досить складно давалося спілкування з будь-ким.
Власне з боку Гриші я відчувала велику підтримку. У нас же було найбільше спільних сцен, і він весь час запитував: “Чи тобі зручно? Чи не холодно? Чи комфортно?” Саме йому я завдячую своєю подальшою інтеграцією на майданчику... Взагалі ж там панувала сімейна атмосфера. І це, безумовно, перенеслося на телеекран.
— Після виходу серіалу вас стали впізнавати?
— Найбільша “кайдашівська” хвиля припала на торішній карантин, коли я сиділа в глухому селі у Карпатах. Тоді весь удар взяли на себе соцмережі. Інколи, знаєте, писали досить неприємні речі. Особливо — в приват... Проте, на відміну від віртуального світу, в реальному я з таким не стикалася. Звичайно, приємно,
коли тебе впізнають. Хоча досі не звикнуся з думкою, що комусь настільки могла сподобатись моя робота на телеекрані, що він ладен підійти на вулиці, аби сказати про все у вічі. (Усміхається). Звісно, це приємно, це заряджає, це надихає. Я дуже вдячна людям!
Досі не звикнуся з думкою, що комусь настільки могла сподобатись моя робота на телеекрані, що він ладен підійти на вулиці, аби сказати про все у вічі.
— Після “Спіймати Кайдаша” вас кудись запрошували?
— Так. Я пробувалась на роль у фільм Наталки Ворожбит “Погані дороги”, який здобув нагороду у Венеції. Тепер розумію, що дійсно була ще замала (усміхається) для тієї ролі. Все-таки картина доволі жорстка... Натомість я зіграла в короткому метрі, взяла також участь у драмі-феєрії “Нелоліта”, а тепер мене затвердили на повнометражну історію. Не скажу, що я дуже забобонна, але не люблю говорити про роботу, якщо вона ще не виконана.
— Якщо для майбутніх ролей вам треба буде піти на експерименти із зовнішністю чи, скажімо, набрати вагу, ви готові на це?
— Мені вже довелося ламати якісь блоки у свідомості й слава Богу... Проте в таких ситуаціях виникає просте питання: наскільки це обгрунтовано й потрібно для картини загалом та моєї ролі зокрема? Якщо справді треба, тоді — звісно... Правда, щодо ваги все складніше. Мені важко її набрати. Я тримаюся в одній формі — плюс-мінус — усе життя. (Сміється).
— Дарино, під час нашого інтерв’ю ви час від часу бухикаєте. У вас, мабуть, не так давно був коронавірус?
— Так. Я вже вдруге за цей рік перехворіла. Хоч і в легкій формі. Відверто скажу: навіть не знаю, де могла підчепити ковід. Зайвий раз ні з ким не комунікувала, але... На жаль, дотримання карантинних заходів не завжди гарантує безпеку. Тепер треба себе дуже й дуже пильнувати.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про те, що відомо про новий штам коронавірусу "Дельта", який виявили в Україні
