Якщо більшість із нас відзначає 31 грудня Новий рік, то відомий співак — ще й день народження. Причому цього разу в нього — ювілей. Народному артистові України виповнюється 55 років! Ми поспілкувалися з Віктором Павліком напередодні його уродин.
— Вікторе, якщо не секрет, де зустрічатимете уродини?
— У лазні! Не дивуйтесь: щочетверга в мене банний день. А цього разу 31 грудня якраз випадає на той день тижня. Тож відзначатиму ювілей із друзями. Попаримося трохи, пострибаємо у крижану воду (робимо це і влітку, і взимку), а потім — перекусимо. Щоправда, стіл у нас безалкогольний. Принесу з дому салатики, спечемо на каменях картопельку — ото й усе. Головне ж — спілкування.
Ті дві п’ятірки, тобто 55 років, підкрались якось непомітно. (Усміхається). Здавалось би, тільки недавно святкували великим концертом у Палаці “Україна” моє 50-ліття, а вже — черговий ювілей. Ой, час летить дуже швидко. Причому, що старшим стаєш, то це помітніше. Неймовірно! Не встигнеш оглянутися, а вже на носі буде шістдесят. Якщо, звичайно, Бог дасть.
— Для декого зі співаків поява сивини на скронях — ледь не трагедія, й вони одразу біжать у перукарню. А для вас це — проблема?
— Ні-і-і. Це якраз те, що мене зовсім не турбує. (Після паузи додає). Найбільше сивого волосся з’явилося, коли захворів мій син. Особливо в останні місяць-два-три до його смерті. Павлові було 22 роки. Ми поховали його у серпні... Тоді я й побачив у дзеркалі, що на голові стало набагато більше сивини. Та не бачу змісту переживати з цього приводу й тим більше — підфарбовувати. Просто стрижуся якомога коротше й абсолютно нормально почуваюсь.
— Окрім трагедії, про яку ви згадали, у вашому житті цьогоріч була й приємна подія — одруження. Це четвертий ваш шлюб... Нині розуміння такого почуття, як кохання, у вас змінилось, порівняно з тим, яким було 10 — 15 років тому?
— Ну, так... Тим більше, що Катя — молода дружина. Їй 25 років, розумієте? Мої діти — старші за неї. Звичайно, я дуже відчуваю різницю між тим, коли я був зовсім юним, і тим, який сьогодні. Думаю, якщо у нас з’являться діти, то ставлення до них буде набагато трепетнішим (навіть не знаю, яке тут слово слід підібрати), ніж раніше. Адже з віком людина заспокоюється: якщо колись про мене казали “Фігаро тут, Фігаро там” (я носився усюди, як вітер), то нині став більш домашнім. Тому, думаю, що й виховання дитини, яка, дасть Бог, з’явиться, буде трошки кращим, ніж свого часу. Однозначно.
Якщо колись про мене казали “Фігаро тут, Фігаро там” (я носився усюди, як вітер), то нині став більш домашнім.
— До речі, за гороскопом ви — Козеріг. Чи можна вас назвати типовим представником цього знаку?
— Я не дуже вірю у такі речі, але... Деякі риси Козерогів, про які пишуть, мені справді підходять. Я досить спритний, енергійний (про таких людей кажуть — холерик), веселий та кмітливий. Як той солдат, завжди знайду вихід і викручусь із будь-якої ситуації. (Усміхається). У той же час визнаю: мені притаманна така погана риса, як егоїзм. Проте я намагаюсь боротись із нею. Прагну також навчитися бути смиренним. Іноді непросто прийняти щось сказане на твою адресу чи, навпаки, не сказане... Людину це все дратує. Та я працюю над собою!
— Пандемія не дала вам можливості вирушити у весільну подорож. Коли ситуація нормалізується, куди хотіли би полетіти наступного року?
— Наразі важко сказати. Катя у таких речах дуже непередбачувана. Це можуть бути і якісь екзотичні острови, і далека Мексика, і просто Туреччина, і Єгипет чи Таїланд, куди зазвичай їздять наші люди. Усе залежатиме від того, на що вистачить коштів та який варіант виявиться найоптимальнішим. Ми ж через пандемію нічого конкретного не планували й не плануємо.
— Вікторе, як би ви відповіли на питання, що для вас нині таке багатогранне поняття, як щастя?
— Напевно, щоб усі в твоїй родині й у твоїй сім’ї були здорові. Це найперше й найважливіше. А ще — аби панувало взаєморозуміння. Якщо ти розумієш свою половину, а вона — тебе, то, що би у вашому житті не виникало та які суперечки не точились би, це все можна налагодити. Не менш важливе також терпіння... Гроші ж не повинні стояти на першому місці. Так, без них ніяк (і за комуналку треба платити, і за бензин для машини, і за харчі до святкового столу), але щастя не в них. Розумієте?
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також інтерв'ю з лідером гурту Kozak System
