Літо — період фестивалів. Нині, після тривалої “коронавірусної” перерви, вони знову гримлять по всій країні. На радість глядачів і самих музикантів. Серед хедлайнерів багатьох фестів — гурт “Друга ріка”...
— Ми скучили за живими виступами та спілкуванням із публікою, — каже Валерій Харчишин. — Ніякі онлайн-концерти не замінять той фідбек, який відчуваєш на сцені. Чого лише варті очі людей, що прийшли на твій виступ. Ти ще не почав співати, а вони вже усміхаються й аплодують... До речі, нині квитки розкуповують набагато швидше, ніж раніше, не побоюючись, що концерти можуть відмінити чи перенести.
— Під час перманентних локдаунів деякі ваші колеги відкрили в собі нові таланти. А чим займались ви, якщо не секрет?
— Я знайшов собі нову забаву — з деревиною. Приносив із лісу заготовки з сухостою, котрі можна використовувати як ніжки до стола або підставки для смартфона. Скажімо, зробив у подарунок братові на день народження кавовий столик. Буквально за ніч. Вийшло дуже креативно. Тепер ось працюю над портативною колонкою...
Усе, що виготовляю, це функціональні речі. Квіточки чи сердечка мене не цікавлять. (Усміхається). Можливо, згодом хобі переросте в якийсь додатковий бізнес. Принаймні мені радять займатися цим постійно й навіть запустити свою лінію дизайнерських меблів. Не знаю... Під час карантину для мене це було насамперед сублімацією творчості.
— Це правда, що через фінансові проблеми вам довелося зменшити сімейний автопарк?
— Так, я змушений був позбутися однієї машини. Нам справді було дуже важко... Річ у тім, що я мав давню мрію — перевезти батьків до себе, бо вони вже старенькі. З цією метою став зводити для них окремий будинок. Усі заощадження, що тримав на чорний день — декілька десятків тисяч у валюті, інвестував у будівництво. Розраховуючи, що зароблю на концертах, але... У підсумку я залишився взагалі без грошей. (Усміхається). Тому й довелося відмовитися від однієї машини.
У підсумку я залишився взагалі без грошей. Довелося відмовитися від однієї машини.
— А в кіно вас не запрошували останнім часом?
— Я мав зіграти головну роль в одному великому серіалі. Погодився одразу — заради грошей. (Сміється). Адже, крім будівництва, треба просто годувати сім’ю, робити обов’язкові платежі й т. д. Проте знятись у серіалі не пощастило. Кажуть, ту студію закрили...
На щастя, я продовжую грати в антрепризі. І навіть під час карантину, коли заборонили концерти, для театрів були певні пом’якшення, і ми могли збирати 50 відсотків залу. Нині ж активно їздимо з виставами Україною. А ще — мені запропонували записати аудіокнигу. Це буде культовий роман Джорджа Орвелла “1984”.
— Кажуть, ви ще й новий альбом готуєте?
— Так, ми почали його записувати, і якась частина вже готова. Йдеться наразі про музику, бо до вокалу справа не дійшла. Тому говорити про те, що альбом скоро з’явиться, ще зарано. Втім, сподіваємось, що цього року... Не знаю, чи будуть там тексти більш позитивні, ніж на попередньому. Творчість така річ, що, як ти собі не уявляй чи не плануй, а вийде все одно інакше. (Сміється).
— До речі, що вам допомагає зберігати оптимістичний погляд на світ? I як даєте собі раду з негативом?
— Насправді, поки я нічого не робив і сидів удома без роботи, то пережив декілька моментів, які можна назвати депресіями. Але, коли взявся за інструменти, то зрозумів, що можу виготовляти щось руками, і це приноситиме користь іншим. Я дарував ті вироби з деревини всім — рідним, близьким, друзям. І в такий спосіб трохи поповнив запаси домафіну. (Усміхається).
— На вашій сторінці в інстаграмі звернув увагу на фото з псом. Це ваш домашній улюбленець чи когось із друзів?
— То мій Барні. Він живе в нас із чотирьох місяців, а тепер йому шість років. Кажуть, пес схожий на мене. (Усміхається). Яка це порода? Бернський зенненхунд... Щоранку гуляю з ним, а дружина чи старший син — щовечора. Або навпаки. Навіть дехто з друзів іноді приїздить до мене, щоб погуляти з Барні. О, його всі дуже люблять!
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також інтерв'ю з артистом Віктором Бронюком
