Згарище — це все, що залишилось від будинку Валерія Харчишина, лідера гурту “Друга ріка”, поблизу Гостомеля. В оселю музиканта влучила російська ракета. На щастя, самого співака, його дружини й трьох дітей у момент атаки там не було.
— У перші ж дні, як почали бомбардувати Гостомельський аеродром, сирена повітряної тривоги лунала у нас майже постійно, — розповідає “Експресові” співак. — Найближче бомбосховище виявилось у двох-трьох кілометрах, до того ж у тубдиспансері, тому було вирішено відправити сім’ю до Житомира, попри їхні пручання та небажання кудись їхати. У будинку залишився лише я та пес Барні, а потім і ми перебралися у безпечніше місце.
Востаннє я був там за чотири дні до атаки. Уже було вибито декілька шибок (зокрема на другому поверсі) та залишились сліди перебування сторонніх людей. Все майно, а також одяг вони порозкидали по хаті. Очевидно, щось шукали. Намагались також вирвати зі стіни телевізор і т. д. Натомість спиртне не чіпали, з чого роблю висновок, що то були кадирівці, які не вживають алкоголю. Проте зник великий дизельний генератор...
Єдине, що я встиг тоді вивезти, це гітару малого. Хотів приїхати ще наступного дня (зокрема для того, щоб нагодувати котиків), але це виявилось неможливо... Ну а потім, в одну з ночей (мабуть, із 26 на 27 березня) у будинок прилетіла ракета. Від оселі не залишилось нічого. На це важко було дивитися... Я стояв на згарищі та плакав.
— Скільки років ви прожили в тому будинку?
— Понад десять. І ось так — в один день — фактично все, що я мав, згоріло. Спочатку це було непросто прийняти, але потім я подумав: слава Богу, ми живі та здорові! Ось що головне... Тож маємо жити далі, бути сильними, не боятися, а діяти. Я опублікував у соцмережах фотку зі згарища й оголосив збір коштів на підтримку нашої армії. Якщо точніше — новоствореної штурмової бригади ЗСУ. А це — понад сто осіб.
— Вам вдалося зібрати потрібну суму?
— Йшлося про майже 920 тисяч гривень. Гроші вдалося зібрати швидше, ніж закупити за кордоном товар. Тепловізори, павербанки, біноклі, тактичні жилети (у нас їх називають “розгрузками”), наколінники, рукавиці, балаклави і т. д. Бронежилети й шоломи ми не замовляли, бо цим забезпечує держава та органи місцевого самоврядування... Частина товару вже приїхала, частина — ще ні. Нині хлопці вже в гарячій точці. Тому тепер питання, як доправити амуніцію туди. Тим часом у Житомирі формується інший підрозділ, який вирушить на Схід. Для його підтримки ми ініціювали концерт “Другої ріки”. Перші сто осіб, які надіслали кошти, отримали запрошення на цей виступ, що, з огляду на безпеку, проходив у секретному місці. Якщо точніше — в бомбосховищі... Таким чином збираємо кошти на амуніцію для ще однієї бригади. Адже ті підрозділи, що існували раніше, нині забезпечені. На відміну від нових, що лише формуються. Їм і хочемо допомогти.
— Знаю, що ваш старший син вступив у тероборону. Які настанови ви йому давали?
— Я написав, щоб “вмикав” героїзм там, де це справді необхідно. І робив усе з холодною головою. Знаєте, для мене він — уже герой, адже ніколи не тримав у руках зброю, був фактично пацифістом, а тут пішов воювати. Нині Дмитро не просто стоїть десь на блокпосту, а фактично служить у бойовому підрозділі. Я сказав синові: бережи себе, бо... бо ти потрібен живим.
— Що сьогодні, попри всі втрати (зокрема матеріальні) та розчарування, додає вам оптимізму й не дозволяє опустити руки?
— Іноді вони все-таки опускаються, але не надовго. (Усміхається). Нинішня ситуація мене певною мірою мотивує, адже... Ми — вільні люди на своїй землі. У нас немає путіних, а президентом може бути Зеленський чи хтось інший, кого вибере народ. У нас є таке право. Це відчуття, мабуть, і є рушійною силою. Відчуття свободи, відчуття, що від тебе щось залежить. Не від царя-батюшки, а від тебе залежить і доля країни, і твоя особиста. Оце надихає найбільше.
Нинішня ситуація мене певною мірою мотивує, адже... Ми — вільні люди на своїй землі.
Навіть втрата майна (а крім мого будинку, “прилетіло” й у дім батьків, який я звів поруч зі своїм) — це більше мотиваційний поштовх для того, аби перемогти й розбудувати наново. Ще більше й ще краще. Як власну оселю, так і країну загалом.
— Валерію, як би ви продовжили речення: “Україна переможе тому, що...”?
— (Після паузи). Тому, що в нас немає іншої України. Тому, що ми не маємо права втратити власну державу. Я впевнений, що ми переможемо, бо немає сильнішої та згуртованішої нації у світі. І ми сьогодні це доводимо. Інша річ, що в нас коротка пам’ять, але це потім можна вилікувати. (Усміхається). Аби ніхто з українців не забув, хто забрав життя наших людей і хотів окупувати наші землі!
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про те, як українські храми готуються до Великодня
