Вони і “дивний” вигляд мають, і музика в них така ж. За що “ДахуБраху” й любить численна армія шанувальників. Як в Україні, так і за кордоном. Простіше сказати, де цей етногурт за понад 15 років не гастролював, ніж навпаки...
— Цікаво, куди ви їздили останнім часом?
— Ось повернулися з Німеччини, де виступали в Мангаймі, — каже учасниця “ДахиБрахи” Ніна Гаренецька, яка не тільки співає, але й грає на віолончелі. — А до того були в Румунії, Португалії, Франції (мали три концерти, один із яких у Парижі) та Польщі. Це ті країни, де ми побували за останні декілька місяців. Сьгодні гастролюємо не так активно, як раніше. На жаль, через пандемію у багатьох країнах стали менше проводити концертів і фестивалів, а то й взагалі все “заморозили”. Скажімо, оце мали летіти виступати до Грузії, але напередодні скасували... Тож, якщо буваємо десь за кордоном, то раз на місяць.
— До речі, ви пройшли вакцинацію?
— Звісно. Проте до того всі учасники гурту встигли перехворіти. Більшість із нас підчепила коронавірус на гастролях... Слава Богу, мали легку форму й до лікарні ніхто не потрапив. Чим завдячуємо і нашій лікарці, яка прописала все вчасно й правильно... Тож таких жахіть, як в інших, у нас не було.
— Знаю, що торік ви стали мамою...
— Так. Ще до локдауну планували зробити на певний час паузу, а вийшло так, що зупинився весь світ. (Усміхається). Раніше, коли хтось із нас йшов у декрет, ми могли виступати втрьох. Звичайно, було непросто й трохи не так, як завжди, але... Цього ж разу ніхто не захотів грати на віолончелі. (Сміється).
А через два чи три місяці після народження дитини я вже виходила на сцену. Якби йшлося про гастролі в Америці чи ще десь, то було би дуже важко — щодня подорожувати з малям. Ми ж виступали тоді вдома, у Києві: приїхав, відпрацював, поїхав. Одне слово, ніякого героїзму в тому не було. Направду.
— Ваш чоловік, мабуть, або музикант, або актор?
— Він і актор, і режисер. Ось поставив “Декамерон” в одному з театрів... Чоловік мені дуже допомагає. Як і бабусі. Взагалі — без помочі рідних було би важко поєднувати роботу й виховання дитини. Так, щоб остання не страждала. Знаєте, коли маля спить у гримерці чи під сценою, вважаю, це неправильно... І тут справді без найближчих людей не обійтися.
— Наскільки у вас великий концертний гардероб?
— Цікаве запитання. (Усміхається). Ми починали з таких більш традиційних костюмів: сорочок із полотна, вишитих чорним, і таких же спідниць. То був перший варіант. Потім з’явились весільні сукні, далі — авторські речі, зроблені Ольгою Навроцькою... Останні ж наші костюми пошиті у студії Karp. Вони дуже красиві! Тепер ось активно їх використовуємо, бо через карантин не могли цього робити раніше.
— Митники в аеропортах не виявляють підвищеного інтересу до ваших чудернацьких шапок?
— Ні. Їх більше цікавлять наші інструменти: акордеон, гармошки і т. д. Ось їх вони дуже ретельно чомусь перевіряють. Ледь не кожну кнопочку. (Усміхається). Натомість про шапки завжди запитують глядачі, які приходять на концерти. Мовляв, це, певно, гуцульські головні убори? Ми їх розчаровуємо й кажемо: ні, це наша вигадка. Як і костюми, які не є автентичними.
— До речі, ви шопоголік?
— Скоріше так, ніж ні. (Усміхається). Якщо в тебе поганий настрій, можна піти по магазинах і купити щось приємне. Це завжди покращує настрій. Щоправда, я не захоплююсь тим надмірно. Тобто я в міру шопоголік. Без фанатизму... А ось за кордоном ми не можемо собі дозволити закупів, адже й без того маємо багато
багажу. (Сміється).
Якщо в тебе поганий настрій, можна піти по магазинах і купити щось приємне.
— Зі здивуванням довідався, що “ДахаБраха” має свій ТікТок. I як вам ця модна новинка?
— Ну, як вам сказати: мені здається, що я чогось не розумію. Кожне покоління має свої фішки, які старші люди не завжди “доганяють”. Схоже, це з тієї серії. (Сміється). Не хочеться нікого образити, але, як на мене, то все дуже примітивно. Я не розумію суті...
До слова, відео “ДахиБрахи” для ТікТок знімав Марко (учасник гурту. — Авт.). І коли він показав його доньці, вона подивилася й каже: “Ну, так, є помилки початківця”. Тинейджер не зацінив наш контент. Молоді він не зайшов. Що ж — у нас ще все попереду! (Сміється).
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також інтерв'ю з Максимом Кідруком
