Насправді його звати Андрій Васильєв, а Дорж Бату — лише гучний псевдонім. Майже десять років він жив в Україні, але потім усе ж емігрував до США. Тепер працює у Центрі управління польотами, а у вільний час пише романи. Причому — українською...
— Андрію, торік вийшла ваша “Таємниця старого лами”. Чи цьогоріч слід чекати на щось новеньке?
— Новеньке, звісно, буде. У 2020-му вийшов мій роман “Моцарт 2.0”, й цього року я і моя команда готуємо вихід продовження пригод Вольфі та його друзів. Бачите, у читачів після першої частини виникло багато запитань, тож у другій частині, котра називається “Коко 2.0”, всі нарешті дізнаються, чому Моцарт, Габріель “Коко” Шанель, Президент Медісон та інші персонажі опинились у Нью-Йорку, а найголовніше — хто за цим стоїть. Буде багато сюрпризів, неочікуваних зустрічей, пригод і, звісно, заплутаний сюжет.
— Якщо не секрет, за яким графіком ви зазвичай працюєте? Це ранок, вечір чи, може, ніч...
— Це може бути і ранок, і вечір, і ніч — будь-який час, коли я знайду таку можливість. Основна робота займає у мене левову частку дня, і вона ніяк не пов’язана з написанням текстів. Тому доводиться балансувати між службою, хатніми справами, сімейними обов’язками та сном. І це навіть не балансування, а жонглювання.
— Ви часто повторюєте в різних інтерв’ю, що не вважаєте себе письменником. Чи не є це певним кокетуванням з вашого боку? Все-таки на вашому рахунку чотири успішні книжки...
— Письменник, у моєму розумінні, людина, котра професійно заробляє на життя написанням текстів. Я письменництвом на життя не заробляю, до української літературної тусовки ніколи не належав і не належу, написання текстів для мене хобі, тож зватись письменником — трохи передчасно. Автор “Франчески і Моцарта” мені цілком пасує.
— Наше щоденне життя наповнене більшими чи меншими стресами. Як ви даєте собі раду з ними?
— Стресів не уникнути, особливо з моєю роботою. Але я люблю свою роботу, тому стреси сприймаю як її частину. Знаю, що сьогоднішній день завершиться і завтра буде новий. Тож стреси з одного дня не тягну в новий. А крім того, пам’ятаєте, як написано у “Таємниці старого лами”?
“Беглуздо хвилюватися заздалегідь, бо ще занадто рано, і марно переживати потім, бо вже занадто пізно, — піднявши пальця вгору, повчав мене старий монах. — А поняття “зараз і вже” так само швидкоплинне, як укус комара, тож і переживати з цього приводу не варто взагалі”.
— Iлюстрації до вашої останньої книги намалювала дружина. У чому плюси й мінуси такої співпраці?
— Не можу сказати вам про мінуси, тому що Ярина знає свою роботу й вона чудова ілюстраторка, з величезним стажем, і сумніватись у її професійності мені навіть не спаде на думку. Незважаючи на те, що на роботу було виділено декілька місяців, усі ілюстрації дружина малювала в останні дні до здачі. Але це не ознака лінощів чи безвідповідальності. Просто Ярина як дизайнерка, котра створює колекції одягу для мільйонної аудиторії (йдеться про корпорацію Target, найбільшого ритейлера у США, що володіє кількома брендами), підходить до виконання ретельно. Вона читала сам твір, шукала матеріали, вивчала одяг лам і хубарагів, гопників, архітектуру дацану, де відбувались події, буддійську символіку й навіть те, як саме виглядав аудіоплеєр марки “Консул”...
Незважаючи на те, що на роботу було виділено декілька місяців, усі ілюстрації дружина малювала в останні дні до здачі.
Я був впевнений, що вона закінчить роботу в призначений термін, і не переживав (від слова — “взагалі”). А коли ти впевнений в ілюстраторці й не переживаєш за результат, то, погодьтесь, це великий плюс.
— Чи ходите ви у вільний час до спортзалу? Якщо ні, то які форми активності практикуєте? Може, йогу...
— У моєму житті повністю відсутні тютюн і спиртне, натомість є спортзал, тренажери, щоденний біг, півмарафони та якісне харчування. А головне — абсолютна байдужість до чужих “експертних” думок щодо моєї творчості у соціальних мережах.
— До речі, як ви ставитесь до повального захоплення дітей та підлітків соцмережами, зокрема, Тік-Током?
— Та нормально ставлюсь. У кожного покоління свої забавки. Я у дитинстві тирив ягоди з плодово-овочевої бази, конструював вибухівку й займався іншими аморальними, скажімо прямо, справами. Так що TikTok на цьому фоні виглядає просто походом у недільну школу (Усміхається).
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про те, як син українських емігрантів зробив кар'єру військового пілота
