30 листопада Назарію Яремчуку могло виповнитися сімдесят років. З цієї нагоди, напевно, був би і ювілейний концерт, і гостина, але... Зозуля накувала співакові лише сорок три роки. І сьогодні про нього нагадують пісні, що стали золотими шлягерами, й теплі спогади найближчих.
— Цікаво, вашому батькові доводилось виступати в день народження?
— Таке теж траплялося, — з усмішкою каже син народного артиста України співак Дмитро Яремчук. — Коли ж усе відбувалося вдома, то приходили друзі, вітали... Усе, як у нормальних людей. Нічого надзвичайного. Подарунки? Мені здається, тато більше любив сам їх робити, ніж отримувати. Він був такою людиною.
— А який мав характер?
— Передусім був чесним і дуже щирим, а ще — довірливим. Завжди бачив у людях краще. Дехто з оточення цим користався, але це — життя... Головне ж — тато був досить світлою людиною, тому його досі люблять і пам’ятають. Не можна не відзначити й таку річ, як патріотичність.
— Вас із братом суворо виховував чи не дуже? I як часто використовувався такий аргумент, як ремінь?
— Дуже рідко. Оскільки це було лише декілька разів, то я добре пам’ятаю. (Сміється). Проте зазвичай до тілесних покарань чи “екзекуцій” не доходило. Усе обмежувалося бесідами. Або з мамою, або з татом. Вони обіцяли, що на свята позбавлять подарунків, а потім просто забували. (Усміхається).
А так, у принципі, ми росли досить розважливими дітьми й з нами не виникало особливих проблем. Тим більше — конфліктів. Ми розуміли батьків із пів слова... Зрештою, вони нерідко нас балували. Хоч тоді — на початку вісімдесятих років — були не такі можливості, як сьогодні, коли є все, що хочеш.
— До речі, наскільки ваша сім’я була матеріально забезпечена?
— Тато мав доступ до таких магазинів, до яких не могли потрапити “прості люди”. Міг закуповуватись також на різних базах, де були дефіцитні товари. Плюс мав різні пільги. Одне слово, як глава сім’ї серйозно дбав про матеріальний бік...
Тато мав доступ до таких магазинів, до яких не могли потрапити “прості люди”.
Треба сказати, що він і працював багато. Збирав на свої концерти стадіони: що у Чернівцях, що у Дніпрі чи інших містах. А це — 5 — 10 тисяч глядачів. І всі — за квитками. Причому концерти могли бути щодня, а іноді — навіть два!
— Автомобіль водив чи не сідав за кермо?
— Звісно, він мав машину. Першими були “Жигулі”, потім “Волга” та інші моделі, марки яких я й не пригадаю. До слова, якось мама більше відклала грошей і дала їх татові на новіший автомобіль. І таке було... Він дуже акуратно їздив і жодного разу не потрапив у ДТП.
— Назарій Яремчук був гурманом?
— Ой, він любив українські національні страви, особливо — з грибами. Дуже любив! А ще — звичайно ж, каву. Ось тут він був справжнім гурманом... До філіжанки міг і закурити. Проте став палити тільки в останні роки. Не все так гладко було тоді в житті, тому... Я так це пояснюю. Інших поганих звичок я не помічав за
татом.
— Коли ви зрозуміли, що стосунки між вашими батьками дали тріщину?
— Не можу точно сказати. Якихось сильних сварок між татом і мамою не пригадую. Вони прожили разом п’ятнадцять років, а потім вирішили розлучитися. Ну, так склалося. І ми тут нічого не вирішували. (У другому шлюбі в Назарія Яремчука народилась донька Марія, яка також стала співачкою. — Ред.).
— А коли стало відомо про те, що він хворий на рак?
— На новорічно-різдвяні свята татові стало зле. Тоді виникли підозри, що щось тут не те, а незабаром лікарі поставили діагноз. Оперувати вирішили в Канаді, де жив брат Дмитро, який усе й оплатив. Звідти батько приїхав дуже худий. Ще виступив у Києві... Тата не стало за досить короткий термін. Якщо порахувати — січень, лютий, березень... Буквально за пів року!
— Дмитре, ви відчуваєте, що тато допомагає вам “звідти”?
— Ні, я такого не відчуваю. Проте між нами існує зв’язок. Глибокий, невимовний, особливий. Так просто тут не розкажеш. Думаю, мене зрозуміють ті, хто втрачав когось із рідних. Це трошки інший вимір... Сподіваюсь, цей зв’язок не перерветься ніколи!
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також інтерв'ю із Павлом Табаковим
