У моєї співрозмовниці 10 лютого — день народження. Знаєте, скільки років виповнюється народній артистці України? Вісімдесят сім! І в це важко повірити, дивлячись на Таїсію Литвиненко...
— Таїсіє Йосипівно, багатьох жінок, мабуть, цікавить: у чому ваш секрет молодості?
— Просто треба любити людей і не бажати їм зла. Жити повноцінним життям. Ну й слідкувати за харчуванням. Їсти добре, але не багато. Не пити, не курити. Я ніколи не брала до рота сигарети! А ще — відпочивати. Якщо маєте час, то навіть удень корисно “прикорнути” на 15 — 20 хвилин. (Усміхається). Варто і вправи різні робити. Ну, хоча б сидячи...
— А є продукти, які ви не вживаєте? Чи особливо не обмежуєте себе?
— Абсолютно не обмежую. Скажімо, в мене вдома завжди є сало. Базарне, звичайно. Люблю, щоб воно було з прорізами... Люблю також рибу. Я ж виросла на Київщині, на Десні, й у нас на столі завжди були лини й карасі... Нині це дороге задоволення, але час від часу все ж купую. Морську — рідко, частіше — озерну. Оце треба буде приготувати щось із риби до свого дня народження.
— Не віриться, що вам виповнюється 87, адже маєте чудовий вигляд...
— Я теж так вважаю. (Усміхається). Не відчуваю тих років. І не хочу зайвий раз заглядати до паспорта. Головне ж не рік народження, а в якій ти формі. Я тримаюсь — і в житті, і на сцені. Тож усе нормально!
— До речі, в скількох виставах ви сьогодні задіяні?
— З десяти залишилося лише три. Решта чомусь зняли з репертуару. Причому йдеться про українську класику... Працюю на 25 відсотків. Тобто я на вигоні, розумієте? Мене весь час штуркають: іди, іди, іди! От думаю: чому така неповага? Невже я заслужила? (Зітхає). Тримаюся з останніх сил, бо театр завжди був для мене великою радістю... На нові ж ролі навіть не сподіваюся.
— Скажіть, це правда чи байка, що сцена лікує? В артиста може боліти зуб перед виставою, а як тільки він відіграє, все минає...
— (Сміється). Це правда, так. Перед виходом на сцену в тебе може дуже боліти горло, а повертаєшся після оплесків у гримерну й уже нічого не болить. Ти — здорова... До речі, я грала у виставі навіть з інфарктом. Це було на гастролях. Стояла жахлива спека й три ночі я не спала в готелі, де навіть вікна не відчинялися. Видно, дуже хвилювалася — і сталося таке нещастя... Можливо, я залишилась жива, тому що була тоді на сцені.
— А зніматись вас нині не запрошують? Принаймні в серіали...
— Мені це не цікаво. Абсолютно. Та й сил таких уже не маю, щоб мотатися на зйомки. Тим актрисам, які живуть у Києві, наприклад, Аді Роговцевій, легше, а ось їздити до столиці... Зрештою, тепер такий рівень тих серіалів, що навіть імена акторів глядачі не запам’ятовують. Щоправда, подивилась якось “Спіймати Кайдаша” (порекомендував молодший син)
— фільм справді хороший... А все решта, де трах-бах, не для мене. Хоч мужчини там іноді грають красиві. (Усміхається).
— Якби не пандемія, у якій країні ви хотіли би побувати?
— В Японії. Це дивовижна країна. Театр, національні костюми, архітектура. Взяти хоча б знамениті храми в Кіото... А яка в них цікава кухня! Ті всі морепродукти — щось незвичайне. Взагалі, обробка риби в японців — ціла культура... Та й про землю вони дбають: отримають невеликий шматочок і вже там щось садять і плекають... Мені хотілось би зрозуміти, як на такій маленькій території вдається досягати такої досконалості в усьому?!
— Таїсіє Йосипівно, хто, крім чоловіка, буде на ваших уродинах 10 лютого?
— Двоє синів та невістки. Це моє родинне коло. Вони й приїдуть привітати... До слова, два роки тому театр навіть не поздоровив мене з 85-літтям. А до того — Федора Стригуна з 80-річчям... Та, як би там не було, життя — прекрасне! (Усміхається).
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також історії мешканців пунктів тимчасового перебування іноземців
