Лідерові культового рок-гурту “Плач Єремії” вдалося поєднати корисне з приємним. Він злітав до Єгипту, де зміг і позасмагати, набравшись вітамі- ну D, і повиступати. Про враження від поїздки (і не тільки) співак розповів “Експресу”.
— Тарасе, як вам відпочивалося у країні пірамід?
— Дуже гарно. Я три тижні був із сім’єю у прекрасній затоці на Червоному морі... Оскільки ми з дружиною займаємося дайвінгом, то мали можливість попірнати. Щоправда, вона занурюється на тридцять метрів, затримуючи дихання, а я так глибоко не йду — бовтаюся десь у межах десяти. (Усміхається). Під водою така краса — усі ті коралові рифи й різнобарвні рибки, що жодне відео не зможе її передати.
Проте я не тільки відпочивав у Єгипті, але й багато виступав перед українськими туристами. Концерти відбувались просто на пляжі під зірками. Я придумав ставити по обидва боки світильники, щоб це було трохи схоже на такий квартирник. (Усміхається). Там справді панувала домашня атмосфера... До речі, декілька років тому я вже мав подібні концерти в Об’єднаних Арабських Еміратах.
— Знаю, що на карантині ви займались перезаписом старих хітів “Плачу Єремії”...
— Так, я зробив декілька таких спроб. Наприклад, записав “Єхидну”. Причому сам заграв усі партії, крім ударних. Знаєте, мені трошки шкода, що класні твори свого часу були не дуже класно записані. Непогано, але... Деякі наші речі хочеться переграти й записати вже в нових умовах. Поза тим, планую реставрувати старі пісні “Плачу Єремії”, щоб виставити їх на цифрові платформи. На жаль, деякі плівки від часу трохи “посипались”, тому їх треба відновлювати.
— Кажуть, ви тепер повернулися до заняття на альті?
— Ну як повернувся... Я ніколи не полишав цей інструмент. Просто, коли понад рік тому почався карантин, вирішив дещо собі пригадати. Все-таки закінчив консерваторію ще в 1996-му, тобто двадцять п’ять років тому...
До слова, на ютубі є декілька відео, де я знову граю на альті. Шкода, щоб це вміння пропадало. А щоб його підтримувати, треба трішки займатися.
— Ви не перший рік живете за містом. Невже втекли від столичного шарварку?
— Якщо розібратися, то я справді майже не буваю у Києві. Лише дорогою в аеропорт “Бориспіль” або якщо заплановано концерт. А так — я туди просто не їжджу і на гастролі в інші міста вирушаю, оминаючи столицю... Знаєте, коли спробуєш пожити на природі, то до мегаполісів уже не хочеться. Зовсім.
— Як ви даєте собі раду з вихованням трьох дітей? Хто у вашій сім’ї виконує роль доброго поліцейського, а хто — злого?
— Ні, в нас немає такого розподілу. (Сміється). Під час локдауну було важко, бо діти не ходили до школи і навчання відбувалось удома. Звичайно, це все падало на плечі батьків. У моєму випадку — переважно дружини. Хоч і мені доводилось брати на себе якісь питання... Зате, коли потім діти знову пішли до школи, ми змогли трохи видихнути. Вперше за декілька місяців. (Усміхається). Кажу, виховання дітей у нинішніх умовах — справа нелегка. Тим більше, що в мене троє підлітків, а це такий складний вік.
Виховання дітей у нинішніх умовах — справа нелегка.
— I як — вони слухаються тата?
— Буває по-всякому. Тобто все так, як у людей. Ми, артисти, нічим не відрізняємося від інших. (Сміється).
— Тарасе, цього літа ви кудись хотіли би з’їздити в межах України?
— Передусім — у Карпати. Під час пандемії побував там декілька разів і обов’язково хочу ще. Адже після перебування у горах відчуваєш неабиякий приплив енергії. Хоча це залежить, як ви там проводите час. Бо дехто ж просто пиячить. (Сміється). У такому разі немає сенсу спеціально кудись їхати. Взимку з родиною катаюсь на лижах (у мене всі спортивні: і пірнають, і на лижах стоять), а ось улітку влаштовуємо різні походи. Це так цікаво!
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також інтерв'ю з Мариною Зібровою
