Він — перший український репер, якому вдалося зібрати стадіон. Нехай не в столиці, а у регіоні, але все одно — круто. Назар Хассан (так насправді звати виконавця)
встиг засвітитись на популярних телешоу. Нині ж його ролики мають на YouTube мільйонні перегляди!
— Цікаво, ви слідкуєте за тими цифрами, Назаре?
— Я більше слідкую за коментарями людей, ніж за лічильником. Це видається мені цікавішим, ніж просто сухі цифри... Хоча не буду приховувати: приємно, що кількість переглядів постійно зростає. Наприклад, “Дикий кач” уже зібрав майже 1,3 млн... Хоча інколи в артистів буває, що переглядів — мільйон, а лайків — лише тисяча. Тож іноді краще не кількість, а якість. (Усміхається).
— Якщо не секрет, вам доводилось виступати напідпитку?
— Це в мене табу! Після виступу я, звичайно, можу відсвяткувати, але до — ні. По-перше, хочу відчувати на сцені реальну ейфорію, а не під впливом чогось. По-друге, поважаю свого глядача. Вважаю, що артист — це свого роду обслуговуючий персонал. Якби я прийшов у якийсь ресторан, а там офіціант працював напідпитку, мені — як клієнтові — було би не дуже приємно. Тому я собі такого ніколи не дозволяю... Хоча й люблю випити віскі. (Усміхається).
— У найсвіжішому кліпі — “Рок-н-рол” — ви засвітили свої татуювання. Скільки їх у вас?
— Якщо порахувати, то шість. Проте деякі — наприклад, на руці — вже “розпливлись” і виглядають, як одне тату. (Сміється). Дуже хочу набити щось нове, уже й хорошого майстра знайшов, але постійно бракує часу. До нього треба записуватися за півтора місяця. І я вже двічі пропустив свою чергу, бо, як на зло, в призначений день з’являлись якісь невідкладні справи. На жаль.
— Не здивуюсь, якщо новим малюнком на вашому тілі буде ім’я “Марсель”...
— Навряд чи. Адже колись я вже зробив схоже тату — набив своє ім’я, написане арабською в’яззю. А от синові хочу присвятити щось оригінальніше, а не просто вивести на тілі “Марсель”. Можливо, це буде якийсь асоціативний малюнок чи певний образ. У будь-якому разі — не настільки прямолінійно, як просто напис.
До речі, дитині вже виповнився рік. Тішуся, що бачу, як Марсель росте. Якби нині відбувались концерти, то це навряд чи було би можливо. А так — мені пощастило... Я навіть спеціально ходив на курси молодих батьків. Тільки коли потрапляєш туди, починаєш розуміти: ого, скільки всього я не знав. (Усміхається).
— За вашими прогнозами чи відчуттями, коли український шоубізнес зможе вийти з нокдауну, в який його відправив коронавірус?
— Одна річ, чого мені хочеться, а інша — яка ситуація насправді. Звичайно, було би непогано, щоб уже влітку пройшли всі музичні фестивалі, але... (Зітхає). Востаннє я виступав ще торік — на одній із “тусовок” у Західній Україні. А опісля були лише поодинокі корпоративи й концерти для маленької групки людей. Зрештою, і це було — за щастя.
Востаннє я виступав ще торік — на одній із “тусовок” у Західній Україні.
— Кажуть, ви захоплюєтеся трактуванням снів. Звідки такий інтерес?
— Ви знаєте, свого часу я вчився у німецькій школі символдрами (це така гілка психології), і там до освітньої програми входило трактування снів... Чи це допомагало мені в житті? Насправді дуже важко тлумачити власні сновидіння. Навіть маючи відповідні знання... Якщо мені щось і вдавалось, то дуже рідко. Інша річ — чужі сни. Зрештою, недаремно кажуть, що збоку завжди видніше.
— Назаре, хотів запитати ще про таке: у ваших піснях багато “скоромовок”. Як ви даєте собі з ними раду? Це ж, мабуть, треба довго тренуватися...
— Мушу зізнатися, що таку “скоромовку” важче написати, ніж прочитати. Адже в українській мові, якщо порівнювати її з англійською, довгі слова. Їхні репери можуть багато чого “запхати” у дабл-тайм. Натомість нам технічно складніше. Та й текст, вважаю, не повинен бути примітивним чи взагалі тупим... Щоб потім, коли слухач захоче відкрити лірикс і прочитати, сказав: “А той чувак не просто щось там протараторив!” (Сміється).
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також інтерв'ю з Антіном Мухарським
