Вона й раніше часто літала за океан, а тепер — тим більше. Як у творчих питаннях, так і в приватних. (Молодший син Ассії Ахат вступив цьогоріч до одного з тамтешніх університетів). Власне, наша розмова відбулася напередодні чергового від’їзду зірки до Америки...
— Ассіє, летите за океан на відпочинок чи по роботі?
— Я записую у США новий студійний альбом... Цьогоріч уже була там у квітні та серпні, й тепер ось знову лечу. На жаль, пандемія змінила всі наші плани, тому доводилось уже тричі переносити мій американський тур. Тепер боюсь навіть попередньо говорити про якісь дати... Новий же альбом, над яким я працюю з лауреатами “Греммі”, буде в стилі нью-ейдж.
— У вас завжди дуже красиві й сучасні скрипки. Якщо не секрет, яка з них найдорожча?
— Акустична. Це — робота невідомого італійського майстра кінця ХVІІІ століття. Багато років тому, ще в дев’яностих, я виклала за неї п’ять тисяч доларів. То — моя улюблена скрипка, оскільки в неї особливе звучання. І це дуже важливо...
Знаєте, в чому великий плюс старовинних інструментів: якщо вони зроблені сто чи двісті років тому, то вже відлежались, всохлись та не змінюватимуть тембру. На відміну від сучасних, які можуть звучати нестабільно. В будь-якому разі і перші, і другі бояться сонця.
— До яких країн вам не вдається потрапити, але хотілось би? З тих чи інших причин...
— Хочеться побувати в Японії. Кажуть, що японці зовсім інші, ніж ми, і взагалі — “там” якийсь паралельний світ. (Усміхається). Мрію також злітати на Аляску, яку дуже хвалять ті, хто там уже відпочивав. А ось у Європі я була фактично в усіх країнах, але із задоволенням відвідала би більшість столиць удруге, утретє й т. д. Наприклад, хочеться знову поїхати до Італії, яка мені дуже імпонує.
— Оскільки ви згадали про Iталію, хочу спитати: як ставитесь до шопінгу?
— О, я люблю шопінг, але можу займатись ним і в Україні. У нас тепер чудові магазини, де мені — як людині відомій — часто надають знижки. Причому досить великі й на нові колекції. Тому одяг купую, в основному, у Києві. Бодай тому, що це просто вигідніше. (Усміхається). Натомість за кордоном волію не гаяти час у бутиках, а проводити його зі своїм чоловіком. Коли ми в Україні, Ігор багато працює, й ми бачимося тільки вечорами. Тому під час відпочинку чимало ходимо пішки, відвідуючи пам’ятки, музеї, ресторани. Коли ж проходимо біля вітрин, я відвертаюсь. (Сміється).
— До речі, про ресторани, точніше — про кухню. Удома часто готуєте чи лише коли маєте відповідний настрій?
— Ви знаєте, чоловік мене розбалував. Готують і прибирають у нас помічниці. Спочатку я навіть відмовлялась від їхньої допомоги, але мене переконали, що так буде краще... Звичайно, я можу іноді щось приготувати, наприклад, яєчню (усміхається), але роблю це нечасто. Взагалі ж у нашій сім’ї немає культу їжі. Мій син, якщо захоче, може підсмажити собі стейк. А чоловік, прийшовши з роботи, з’їсти яблуко чи щось ще з фруктів. Ігор — дуже невибагливий. Тобто без претензій. Не тільки щодо їжі, а до всього, що відбувається вдома.
Готують і прибирають у нас помічниці.
— В одному з телевізійних сюжетів бачив, що ви малюєте картини. Це для вас — антистрес?
— Ну, так. Це дуже захопливо й цікаво. Малювання розслабляє та перемикає увагу. Іноді мені подобається те, що я зобразила, іноді — ні. (Усміхається). Ті ж картинки, що намалювала, зазвичай не продаю, а дарую своїм друзям.
— На багатьох фото ви — з мальтійською болонкою. Це — ваш улюбленець?
— Так. Понтік вважає, що я — його дружина. (Усміхається). Він же, як вередливий чоловік, щоразу, коли звідкілясь прилітаю (з тієї ж Америки), обгавкує мене з усіх боків. Я би брала песика зі собою, він дуже слухняний, але, коли ти їдеш працювати — на студії чи маєш концерти, не будеш же тягати тваринку з собою. Проте розставання щоразу дається важко, адже Понтік живе у нас майже десять років.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також інтерв'ю з органістом Володимиром Кошубою
