Це одна з найбільш “непосидючих” українських рок-груп. Хлопці живуть на валізах, даючи концерти
від Ужгорода до Харкова. Ось і тепер Сергій Танчинець та його музиканти — в черговому турі, що триватиме до весни. Якщо, звичайно, не завадить пандемія.
— Сергію, а як же зимовий відпочинок? Як правило, ви літали кудись за кордон...
— Цього разу не вдалося, бо початок туру змістився з кінця осені на січень. Тож ні на Шрі-Ланку, ні в Єгипет, як у попередні роки, вирушити не вдалося. Проте торік ми чотири рази були зі сім’єю на відпочинку. А нещодавно літали з дружиною на декілька днів у Париж. Були там уперше (до того ж лише вдвох) і надзвичайно зачаровані цим містом. Хочемо повернутися туди весною — на день народження дружини.
— У вас же також уродини — весною. Причому цьогоріч це буде ювілей — сороківочка. Святкуватимете чи ні?
— Я абсолютно не забобонний. Сорок років для мене нічим не відрізняються від тридцяти дев’яти чи сорока одного. (Усміхається). Тому, звісно, я буду святкувати.
— До речі, криза середнього віку до вас ще не навідувалася?
— Я тепер у розквіті сил. (Сміється). І не помічав за собою станів, котрі можна було би охарактеризувати як кризу якогось віку. Уже багато років у мене все стабільно. Ні, бувають якісь невдачі у житті, щось не вдається, але я чітко йду до своїх цілей. Одна з них — реалізуватись у творчості... Щодо сім’ї тут також немає підстав для хвилювань: у мене чудові діти, чарівна дружина, всі здорові. Тож про кризу середнього віку (сміється) нічого не можу вам сказати. І слава Богу!
— Ваша дружина — Овен, ви — Телець. Як ці два знаки співіснують в одному союзі?
— Ми живемо досить дружно. Інколи, як усі люди, сваримося, інколи відчуваємо неймовірне щастя, рухаємося, поборюємо якісь негаразди довкола. Наша сварка триває 5 — 7 хвилин, бо маємо двох дітей, а їх треба доглядати. Якісь побутові моменти нас не роз’єднують, а навпаки, об’єднують. Тому таких довготривалих криз між собою і дружиною не пригадую. У нас усе добре. Ми насолоджуємося одне одним, життям, дітьми. Не знаю, все чьотко. (Сміється).
Побутові моменти нас не роз’єднують, а навпаки, об’єднують.
— Коли я телефонував вам учора і позавчора, ви були у спортзалі. Така активність — один вечір за іншим — для вас традиційна?
— Регулярно займатися я став трохи більше як рік. Коли закінчив участь у “Танцях із зірками”, зрозумів: вклавши стільки зусиль у цей проект (чотири місяці постійних тренувань, по 7 — 8 годин щодня), не можу дозволити собі втратити ту фізичну форму й те самопочуття, яких набув. Тож я побіг у зал.
З того моменту розумію, що це треба було зробити років десять тому. І взагалі — як я без цього жив? (Усміхається). Отримую шалене задоволення! Займаюсь не тому, що маю якісь проблеми чи “так треба”, а тому, що мені там добре. Як тільки з’являються вільні три години, йду в “тренажерку”.
На гастролях — також. Разом із хлопцями, барабанщиком і гітаристом, знаходимо найближчий зал, скажімо, в Запоріжжі чи Дніпрі, та біжимо туди. Не розумію, чому так не роблять усі? (Усміхається). Кажу це без докорів будь-кому... Почуваюсь просто чудово і думаю, що ця звичка зі мною на все життя.
— А така звичка, як куріння?
— Вона зі мною дуже давно і, на жаль, ще залишається. (Зітхає).
— Наприкінці не можу не спитати про ваш концерт, що має відбутися у серпні на НСК “Олімпійський” у Києві. Чи не побоюєтесь планувати на такі великі терміни, враховуючи непрогнозованість нашого нинішнього життя? Один раз усе вже переносилось...
— Насправді — двічі. Спочатку концерт мав відбутися у 2020 році, потім — у 2021-му і ось тепер — у 2022 му. Та, якщо тоді у зв’язку з ковідом було незрозуміло, що з тим усім робити, то тепер картина інша. Люди потроху вакцинуються... Відтак якихось емоцій — негативних чи “переживальних” — у мене сьогодні немає. За два роки я звикся з думкою, що ми таки зберемо “Олімпійський”!
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також інтерв'ю з письменником Артемом Чехом
