Він — один із піонерів української реп-музики. Стартував ще на початку двохтисячних і досі не зійшов з дистанції. Останній хіт — “Серце” — записав зі співачкою Мама-Ріка (колишня Еріка), що вже набрав на YouTube майже мільйон переглядів...
— Так, цей трек гарно зайшов, — каже “Експресу” Вова зі Львова. — На черзі тепер пісня з Альоною-Альоною. Вона вже записана, але коли з’явиться в ефірі, не знаю. Зрештою, я не форсую події... Окрім того, робимо річ із Мариною Круть, і не тільки з нею. За великим рахунком у нас багато цікавих артистів, з якими хотілось би попрацювати, створюючи разом музику.
— У цьому, сподіваюсь, тебе інспіруватимуть враження від Америки, куди ти не так давно літав. Якими емоціями була приправлена та подорож?
— Це був медовий місяць. Восени ми з дружиною обвінчалися в Україні, а весною полетіли до США. На автомобілі проїхались із Нью-Йорка до Лос-Анджелеса й назад. То наша давня мрія... Ми з дружиною дуже любимо природу, різні краєвиди, що змінюються за вікном, і взагалі — дорогу як таку й стан руху.
Це була гарна подорож. До речі, мені подобається думка, що людина ніколи не лишається тією, якою вона вирушила в мандрівку. У нашому випадку було саме так.
— Наскільки мені відомо, ти — вегетаріанець, точніше — веган. Скільки вже років триває ця історія?
— Дванадцять. Тоді я відмовився від червоного м’яса, потім — від білого, далі — від риби і “дарів моря”, опісля ж — від молокопродуктів. Останнє рішення прийняв три роки тому. Нині час до часу можу спокуситись кількома кавалками сиру з пліснявою, але це буває рідко. Регулярно ж нічого такого не вживаю...
Почуваюс я добре. Енергії вистачає. Взимку не мерзну й не хворію. (Усміхається). Тішуся, що мої гастрономічні примхи не призводять до вбивства живих істот, а ще — менше знищується навколишнє середовище (м’ясна та молочна індустрії — одні з перших його забруднювачів). І вже від цього усвідомлення мені стає добре на душі.
— А в улюблений баскетбол, як часто нині вдається пограти? Згадавши, так би мовити, молодість...
— Що далі, то менше баскетболу в моєму житті. Проте тиждень тому, вперше за тривалий час, вийшов на майданчик. Ми досить гарно побігали з хлопцями, й опісля декілька днів була крепатура. (Усміхається). Вважаю, кожен повинен мати улюблений вид спорту чи фізичної діяльності, що допомагає підтримувати організм у тонусі. Для мене це — баскетбол... Хоча, звичайно ж, що менше займаєшся, то більше втрачаєш майстерність.
Вважаю, кожен повинен мати улюблений вид спорту чи фізичної діяльності, що допомагає підтримувати організм у тонусі.
— За яких обставин тобі довелося звернутися до психотерапевта? Що було тією останньою краплею, яка змусила піти на прийом до такого фахівця?
— Гарне питання, мушу подумати. (Після паузи). У мене давно було бажання і намір розвиватися — духовно, особистісно й т. д. Проте в якийсь момент зрозумів, що все здебільшого так і залишається у площині намірів і бажань. Тобто не дуже реалізується на практиці. Звідси випливали різні життєві моменти. Два роки тому я перестав ігнорувати проблему й звернувся до психотерапевта. Адже зрозумів, що сам не годен із тим усім дати собі раду... Нині вдаюсь до послуг фахівців ситуативно. Коли справді відчуваю потребу, тоді записуюсь на сеанс. Проте вчуся також справлятися своїми силами.
— Вертаючись до початку нашої розмови, тобто до творчості: якщо промоніторити плейлисти київських радіостанцій, то не можна не помітити, що на деяких ледь не 90% — московські співаки. Як ти ставишся до цієї ситуації?
— Безумовно, я належу до тих українців, яких це не тішить. Проте в будь-якій ситуації, що тебе не влаштовує, згрубша є два варіанти. Перший — можна просто обурюватися, але це не надто конструктивно й нагадує таку собі гойдалку: ти ніби щось робиш, рух якийсь є, але насправді — стоїш на місці, й твої дії ні до чого не призводять. Другий варіант — можна реально щось робити, аби змінювати ситуацію на краще. Я пишу пісні українською мовою і це — мій вклад у те, щоб у наших ефірах частіше звучала рідна мова.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також інтерв'ю з актором Дмитром Лаленковим
