Він — лауреат численних міжнародних конкурсів та учасник популярних телешоу. Встиг побувати на гастролях у Франції, Німеччині, Чехії, Польщі та ще бозна-де. На сцені Петро Радейко — і Фігаро, і Дон Жуан, і Марсель... Критики, які зазвичай не шкодують дошкульних шпильок, досить схвально відгукуються про 37-річного ліричного баритона.
— Пане Петре, багато ваших колег — і молодших, і старших — при першій же нагоді залишаються нині працювати за кордоном. У вас таких спокус не було?
— Були. (Усміхається). Я майже три місяці провів у Німеччині як “вагнерівський стипендіат” і пізніше мав можливість зачепитися в Мюнхені. Також міг залишитись у Польщі — в Гданську, місті, яке дуже люблю, але... Ні там, ні там не захотілося працювати. Як кажуть, усюди добре, а вдома — найкраще. Попри всілякі плюси й мінуси.
— До речі, ви з дитинства мріяли про сцену чи мали якісь інші зацікавлення?
— Я в дитинстві дуже мріяв стати льотчиком. (Сміється). Проте піднятися в небо — не на комп’ютерному симуляторі “Майкрософт”, а в реальності — вдалося уже в зрілому віці. Мені подарували на день народження пробний політ з інструктором. Це був момент щастя! Відчуття, що ти керуєш цією пташкою, неймовірне. Так, я люблю погасати на автомобілі, але то зовсім інший вимір...
Знаєте, я надовго запам’ятав день, коли вперше піднявся у небо, а потім були ще й ще польоти. Я тепер навіть думаю: коли в театрі буде менша завантаженість, чи не виробити собі ліцензію? Правда, для цього треба ще підскладати грошенят. Бо в Україні стати пілотом вартує дуже дорого. Скажімо, в тій же Польщі — втричі дешевше.
— Ви ретельно стежите за своєю фізичною формою чи для оперних співаків це не так актуально, як для естрадних?
— Коли декілька років тому дійшло до того, що було важко вилізти з машини (сміється), став стежити. Почав більше рухатися, перейшов на здорове харчування, записався на плавання. Тепер відвідую відкритий басейн навіть у січні... І за шість місяців скинув 17 кг. Нині, слава Богу, вага стабільна. Хіба що з відпустки на морі можу привезти зайвих півтора — два кілограми, але дуже швидко їх скидаю.
— Кажуть, ви любите готувати?
— Так. Для мене це своєрідна медитація, яка допомагає знімати стрес. Пригадую, коли вчився у музичній академії, приходив після іспитів та куховарив. То мене заспокоює... Причому я не просто люблю готувати, а експериментую з новими рецептами. Наприклад, коли торік хворів на ковід, вирішив зварити борщ із судаком. Такі роблять на Полтавщині... Вийшло незле, всі хвалили. І це, попри те, що шеф-кухар не відчував тоді смаку й запаху. (Сміється).
— Це єдине ваше хобі?
— Ви не повірите: я став малювати. Спочатку зробив на папері ескіз, а потім — інсталяцію. Склав її на основі материнських плат комп’ютера з використанням пластиліну й акрилу. Розмір — приблизно метр у ширину і 60 см у висоту. Назвав свою роботу “Глобалізація штучного інтелекту”. Зрештою, це треба бачити, а не розповідати. (Усміхається). Опісля придумав ще одну річ, а тепер працюю над третьою.
— Не можу не спитати: як ви свій голос бережете?
— По-перше, важкий алкоголь для мене — табу. Якщо вже на якійсь імпрезі неможливо відмовитися, то краще обмежитися червоним або білим вином. Пиво? То справжня катастрофа... По-друге, періодично влаштовую “гру в мовчанку”. Для відновлення голосових зв’язок добре день-другий чи й більше не відкривати рота... До слова, дехто з колег вдається до гарячих уколів чи “заливок”, але я не прихильник таких речей.
Періодично влаштовую “гру в мовчанку”. Для відновлення голосових зв’язок добре день-другий чи й більше не відкривати рота.
— Пане Петре, скажіть, хто забезпечує ваші тили?
— Дружина та рідні — це і є мій тил. Приходиш додому з театру, відновився, а зранку знову погнав. (Усміхається). Олена — візажистка, стилістка, працює на телебаченні плюс має свою студію... Напевно, я би не зміг жити під одним дахом не з творчою людиною. Бо йдеться навіть не стільки про розуміння одне одного, як про вібрації, що мають збігатися.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також інтерв'ю з Дмитром Яремчуком
